Новгород отличался формой правления, он был не княжеством, а боярской республикой
Высшим органом власти Новгорода являлось вече, на которое могло собираться как городское, так и свободное сельское население. Оно избирало из среды боярства посадника, тысяцкого и даже архиепископа (с 1156).
Во главе исполнительной власти стоял архиепископ, к которому перешла значительная часть земель и доходов киевского князя. В его ведении находились казна, внешние сношения, суд. В повседневных делах участвовало торгово-ремесленное население Новгорода, которое имело свои объединения — кончан (жителей «концов» города) , уличан (жителей улиц) , сотен, в том числе купеческих. С середины 12 века кончанские и уличанские старосты стали скреплять своими печатями грамоты Новгородской республики.
Новгородский князь приглашался вечем, которое с ним заключало договор («ряд») , который защищал интересы новгородских бояр. Функции князя в Новгороде были ограничены, прежде всего, он был военачальником. Лимитировано было право князя судить, его резиденцию перевели из центра Новгорода (Детинца) за город (на Городище) . С середины 13 века, с Александра Невского, новгородскими князьями становились обычно владимирские великие князья.
Зі слів моєї прабабусі, яка розповідала моїй мамі, дідуся та прадідуся Петра Гавриловича, то було не життя, а жахіття. На превеликий жаль, моя прабабуся вже померла, а прадід Петро Гаврилович мені розповідав, що сам згадував, а що зі слів своєї матері. Він народився 26 вересня 1938 року, ще в нього була старша сестра. Жили вони в Закарпатській області. На початок війни йому було мало років. Коли оголосили тривогу він не пам’ятає, бо був ще малий. Але зі слів своєї сестри і мами він розповів: «Було це наприкінці червня 1941 року. Мама дуже злякалась взяла мене і сестру побігла швиденько до погреба. Залишивши нас за діжкою, вибігла прихопити теплі речі і щось поїсти. Мого батька вже приблизно через годину забрали на фронт». Не знаю, чи то сльози радості, що ми живемо в мирі, чи то сльози жахливих спогадів з життя його родини.
Ще його мама розповідала, що ли в погребі майже тиждень. Було дуже страшно.Вони з сестрою майже постійно плакали. Особливо, коли лунали вибухи. Через те, що він малим був, не може розповісти багато подробиць. Але війна в нього забрала не тільки батьків, а й дідів, дядьків. Ця війна була найжахливішою складовою частиною у другій світовій війні, вирішувалася доля не лише народів Радянського Союзу, всієї Європи, а й всього світу.
У Велику Вітчизняну війну загинуло понад 30 млн. осіб, майже 10 млн. із них українців, 5,5 млн військовополонених загинули у німецьких концтаборах, померли від холоду, голоду і катувань. День Перемоги радянського народу над фашистською Німеччиною у Великій Вітчизняній війні був і залишається одним із найбільш шанованих свят у країнах колишнього Радянського Союзу.
Данный факт может быть связан с тем, что:
• Присоединение новых территорий (причем не русских, других народов), поэтому увеличение численности населения не сказалось на увеличении русских, наоборот, их число уменьшилось относительно других народов. Вероятно, русских было даже больше, потому что в конце 18 века их число составляло 20 миллионов.
• В начале 18 века русские жили в основном в центральной части России и не северо-западе страны, а потом с расширением территории русские переселялись на Кавказ, в Новороссию – в общем, эмиграция.
• Последствия войн (русские офицеры участвовали в войнах, в том числе и в завоевательных, направленных на завоевание новых территорий)
• Эпедемии и голод