Авраам Линкольн (1809 г. 12 февраля-1865 г. 14 апреля)-выдающийся американский государственный деятель, 16-й президент США (1861-1865 г.). Он родился в семье фермера, в штате Кентукки. Работал лесорубом, сплавщиков леса на реке Миссисипи , позже почтовым служащим. В 1836 г. сдал экзамен на адвоката и начал заниматься юридической практикой. В 1847 был избран в конгресс США, а в 1960 г. как кандитат от республикой партии был избран президентом США. Он лично направлял военный действия, которые привели к победе на Конфедерацией во время Гражданской войны 1861-1865 г. Его президентская деятельность привела к усилению исполнителей власти и отмене рабства на территории США. В 14 апреля 1865 г. Линкольн был убит в театре сторонником рабовладения-актёром Д.Бутом.
Вывод: Я считаю что Авраам Линкольн внёс большой вклад развитие Соединённых Штатов Америки. Хоть правил 4 года. Так как он отменил рабство, и одержал великую победу над Конференцией. В честь него назван парк в городе Чикаго, в штате Иллинойс.
Галицько-Волинське князівство в силу свого географічного положення та історичної долі знаходилося під постійним впливом різних культур — європейського католицизму і православ'я та азійського китаєцентризму та ісламу. Це спричинило постання нової галицько-волинської культури, яка успадкувала традиції Київської Русі й увібрала у себе багато новацій сусідніх держав. На сьогодні більшість відомостей про цю культуру маємо з писемних і археологічних джерел.
Головними культурними центрами князівства були великі міста і православні монастирі, які водночас відігравали роль основних освітніх центрів держави. Провідну роль у культурному житті країни займала Волинь, а саме місто Володимир, давнішня цитадель Романовичів. Місто прославилося завдяки діяльності князя Василька, якого літописець згадував як «книжника великого і філософа, якого не було у всій землі і після нього не буде». Цей князь розбудував Берестя і Кам'янець, створив власну бібліотеку, спорудив чимало церков по всій Волині, яким дарував ікони і книги. Другим за значенням культурним центром був Галич, відомий своїм митрополичим собором, церквою св. Пантелеймона, а також пам'ятками письменства — Галицько-Волинським літописом та Галицьким євангелієм. До найбільших і найвідоміших монастирів князівства входили Полонинський, Богородичний та монастирі.
Про архітектуру князівства відомо небагато. Писемні джерела описують переважно церкви, не торкаючись світських будівель князів чи бояр. Даних археологічних розкопок також не вистачає для точної реконструкції тогочасних споруд. Залишки храмів Галицько-Волинського князівства в поєднанні з записами літопису дають змогу стверджувати, що на західноруських землях залишалися міцними традиції руської архітектури Київської доби, але відчувалися нові віяння західноєвропейських архітектурних стилів.
Образотворче мистецтво князівства знаходилось під сильним впливом візантійського. Галицько-Волинські ікони особливо цінувалися у Західній Європі. Чимало з них потрапило до польських храмів після завоювання князівства. Мистецтво іконопису галицько-волинських земель мало спільні риси з московською іконописною школою 14 — 15 століть. Хоча православні традиції не заохочували розвиток скульптури через її зв'язок з ідолопоклонством, на сторінках Галицько-Волинського літопису згадуються скульптурні шедеври у Галичі, Перемишлі та інших містах, що ймовірно свідчить про католицькі впливи на майстрів західноруських земель. Моду у декоративному мистецтві, особливо у обробці зброї і військових знарядь, диктували азійські країни.
Починаючи з 13 століття на території князівства поширилася нова для Русі культура західноєвропейського лицарства. Відомо, що галицько-волинські князі і бояри неодноразово проводили лицарські турніри, які називалися «іграми». Разом з різними запозиченнями у військовій справі, розвитком міждержавної торгівлі та проведенням активної зовнішньої політики, на руських землях поширились латина, універсальна мова західноєвропейського цивілізаційного простору.
Розвиток культури в Галицько-Волинському князівстві сприяв закріпленню історичних традицій Київської Русі. Протягом багатьох сторіч ці традиції зберігались в архітектурі, образотворчому мистецтві, літературі, у літописах та історичних творах. Проте водночас західно-руські землі потрапили під культурний вплив Західної Європи, де галицько-волинські князі і знать шукали протидію агресії зі Сходу.
Однако не вся территория Италии была объединена. Часть Апеннинского полуострова по-прежнему находилась под властью Австрии, а в Риме, занятом французскими войсками, сохранялась власть папы римского.
Во время австро-прусской войны Италия выступила на стороне Пруссии и сумела присоединить оставшиеся итальянские земли. Затем в сентябре 1870 года итальянские войска входят в Рим, из которого к тому времени были выведены французские войска.
После ликвидации Папской области в 1870 году столица королевства была перенесена из Флоренции в Рим. Королевство Италия стало первым государством, контролирующим весь Апеннинский полуостров (кроме небольшого анклава Сан-Марино) со времени утраты контроля над полуостровом Византии.