Одним з найхарактерніших проявів національного життя в Україні було пробудження соціальної активності українського селянства.
У 1902 році Східна Галичина була охоплена сільськогосподарським страйком, в якому взяли участь близько 200 тисяч селян. Основними вимогами страйкарів були піднесення заробітної плати польськими поміщиками під час сільськогосподарських робіт та припинення втручання польської адміністрації в еміграцію селян і робітників в Америку. Страйк мав одночасно соціальний і національний характер і був спрямований проти польського панування в краю. Він завершився повною перемогою селян і показав зразок національної солідарності.
Політична мобілізація галицького селянства стала великим здобутком українського національного руху. За два передвоєнні десятиліття на місці пригнобленої і безправної селянської маси виросла свідома своїх політичних інтересів українська нація. Це цілковито змінило загальний баланс сил двох головних галицьких національностей: якщо польська еліта, зберігаючи свою політичну монополію в краю, й далі переважала українську, то українське селянство своєю організованістю і національною свідомістю значно перевищувало польське.
Усі свої здобутки українцям доводилося виборювати у впертій боротьбі з польською адміністрацією та польськими політичними силами краю.
Українсько-польські стосунки на початку ХХ століття набрали гостро конфліктного характеру, характеру неоголошеної війни, найвиразнішими проявами якої стали замах на Івана Франка 1897 року, криваві розправи над українськими виборцями, вбивство галицького намісника графа Андрія Потоцького українським студентом у 1908 році та вбивство польськими студентами одного з лідерів українського студентського руху Адама Коцка у 1910 році.
Політична боротьба точилася навколо двох питань: створення українського університету у Львові та проведення виборчої реформи, яка б збільшила представництво українців у галицькому сеймі. У лютому 1914 року завдяки активним діям митрополита Андрія Шептицького був укладений польсько-український компроміс, згідно з яким українці повинні були одержати третину місць у галицькому соймі і повноправне представництво у різних соймових комісіях. Польсько-український компроміс сильно підважив монополію поляків на владу, передусім в освітніх і культурних питаннях. Поляки зобов’язалися не чинити перешкод заснуванню українського університету у Львові.
У березні 1913 р. виникло військове товариство "Січові стрільці". До початку першої світової війни таких товариств налічувалось близько ста.
"Січі" вели культурно-освітню роботу. Вони, зокрема, брали участь у шевченківських ювілеях. З їх ініціативи були відкриті пам'ятники Т. Шевченку у Вовчинці, Надієві, Микулинцях, Вовчківцях, Косові та в інших містах і селах Галичини. 100-річний ювілей Кобзаря вони використали і в політичних цілях. 28 червня 1914 р. спортивні й військові "Січі" провели багатотисячні мітинги під гаслами визволення від іноземного гніту Галичини та Наддніпрянської України та створення на цій основі єдиної самостійної України.
Війна і наступні національні змагання стали великим випробуванням для українського народу. Західноукраїнська Народна Республіка перейняла найкращі традиції національної солідарності й організованості, характерні для передвоєнного українського руху в Галичині. ЯКЩО ВІДПОВІДЬ НЕ СПОДОБАЛСАСЯ ТО МОЖУ СКИНУТИ ІНУШУ!
Несмотря на оккупацию ряда крупных сельскохозяйственных районов, изъятие из сельского хозяйства большого количества техники, уход на фронт почти всех трудо мужчин и прежде всего механизаторов, колхозы и совхозы обеспечивали Советскую Армию и население продовольствием, промышленность — сырьём. Ущерб, нанесённый сельскому хозяйству немецко-фашистскими войсками, исчислялся сотнями млрд. руб. На временно оккупированной территории было разрушено 98 тыс. колхозов, 2890 МТС, 1876 совхозов; истреблено 17 млн. голов крупного рогатого скота, 20 млн. свиней, 27 млн. овец. производство сельскохозяйственной продукции резко сократилось.
Ухудшение социально-экономической ситуации в Италии в 1918-1922 pp., Резкое ухудшение материального положения различных слоев населения.Рост социальных противоречий во время экономического кризиса.Слабость политической системы, отсутствие политической стабильности, кризис буржуазно-либерального государства, слабость итальянского парламентаризма и власти короля Виктор- а-Эммануила. Часто менялись итальянские правительства.Рост влияния левых партий привело беспокойство предпринимателей и мелких собственников; их стремление установить (Сильную власть навести порядок в стране).После Первой мировой войны Италия была ослаблена, ее интересы не были учтены на Парижской мирной конференции, хотя с 1915 г. Она воевала на стороне Антанты.Итальянцы чувствовали себя униженными как нация и стремились вернуть славу большого и сильного государства.