Трипільська культура набула найбільшого розквіту між 5500 та 2750 роками до н. е., розташовувалась між Карпатами та Дніпром на територіях сучасної України, Молдови та Румунії загальною площею понад 350 тис. км². У часи розквіту культури їй належали найбільші за розміром поселення у Європі: кількість мешканців деяких з них перевищувала 15 тис. осіб.
Трипільська культура є однією з основних давньоземлеробських культур кам'яно-мідної доби. Трипільські племена займали простори Східної Європи від Дніпра до Карпат, від Полісся до Чорного моря і Балканського півострова. Розвивалася ця культура в V—IV тис. до н. е. (протягом 2000 років) і пройшла в своєму розвитку три етапи — ранній, середній та пізній. В Україні виявлено (станом на 2014 рік) понад дві тисячі пам'яток Трипільської культури. Вони згруповані у 15 областях: найбільше в Середній Наддністрянщині та Надпрутті й Надбужжі, менше у Наддніпрянщині. Вірогідно, за густотою розселення об'єднання племен.
Масова культура розглядається як культура «масового суспільства, яке виникло в процесі індустріалізації та урбанізації». Головною особливістю масової культури є те, що вона не створює нових цінностей, а використовує знайдене у елітарній або народній культурах, пристосовуючи їх до якомога ширшого використання. До масової культури відносяться лише ті елементи культури, які транслюють завдяки мас-медіа, або каналам масової комунікації – це радіо, телебачення, кіно, преса. З їх появою зникли межі спочатку між містом і селом, а потім між цілими
Популярна культура (або поп-культура, масова культура) — культура, яка, серед широких верств населення в даному суспільстві, переважно комерційно успішна та елементи якої знаходяться повсюди: в кулінарії, одязі, споживанні, засобах масової інформації, в розвагах (наприклад, в спорті і літературі) — контрастуючи з «високою культурою».
Передумови формування поп-культури закладено в самій наявності структури суспільства. Хосе Ортега-і-Гассет сформулював відомий підхід до структуризації за ознаками творчої потенції: суспільство поділяється на «творчу еліту», яка, природно, становить меншу частину суспільства, і на «масу» — що кількісно переважає. Відповідно виникає протиставлення культури еліти («елітарної культури») культурі «маси» — «масовій культурі».
На початку XX ст. масове суспільство й пов'язана з ним масова культура стали предметом досліджень найвизначніших учених у різних наукових областях: філософів Хосе Ортега-і-Гассета («Повстання мас»), Карла Ясперса («Духовна ситуація часу»), Освальда Шпенглера («Сутінки Європи»); соціологів Жана Бодріяра («Фантоми сучасності»), Питирима Сорокіна («Людина. Цивілізація. Суспільство») і інших. Аналізуючи масову культуру, кожний з них відзначає тенденцію до її комерціалізації.
На початку XXI століття сучасні дослідники констатують ті ж культурні явища: «Сучасні тенденції мають кумулятивний характер і вже привели до створення критичної маси змін, що торкнулися самої основи змісту й діяльності культурних інститутів. До найбільш значимих з них, на наш погляд, відносяться: комерціалізація культури, демократизація, розмивання границь, як в області знання, так й в області техніки, — а також переважна увага до процесу, а не до змісту».
Ставлення науки до масової культури змінюється. Якщо Карл Ясперс назвав масове мистецтво «занепадом сутності мистецтва», а Жан Бодріяр говорив, що всі сфери сучасного мистецтва «входять у трансестетичну сферу симуляції», те ці концепції були переглянуті в 1960-1970 р. у рамках постмодернізму, що позбавив протиставлення масової й елітарної культур якісного оцінного змісту. Говорячи про мистецтво (маючи на увазі елітарне мистецтво) початку XX століття, Ортега-і-Гассет справедливо говорить про його дегуманізацію.
В рамках Февральской революции Временное правительство не привело в жизнь необходимые реформы, а в Туркестане и вовсе сохранилась та колониальная система, которая не подвергалась никаким изменениям. Кыргызы, казахи и узбеки не были независимыми на самом деле. Какие-то кыргызы бежали в Китай, а какие-то подверглись нападениям кулаков.
В марте 1917 года в Кыргызстане были советы рабочих депутатов, которые были представителями русского народа, так что коренное население было далеко от управления. Но кыргызы были объектом интересов новой власти.
Объяснение:
Революция 7 ноября привела к тому, что установилась диктатура пролетариата в России, власть перешла к Советам и Совету народных комиссаров. И уже 1 ноября 1917 года в Ташкенте (это была столица Туркестанского края) была установлена Советская власть. В период с 15 по 22 ноябре там третий региональный съезд Туркестанских советов, где организовали Совет народных комиссаров, а также приняли резолюцию о Советской власти на местах. Туда избрали 15 членов, ни один из которых не был представителем местного населения. Так, что можно сказать, Советская власть установилась там путем навязывания.
Далее новое правительство распорядилось об установлении власти Советов в других районах Кыргызстана и так произошло: конец ноября – Кызыл-Кый, декабрь – Жалал-Абад, февраль – Пишпек, апрель – Нарынь, май – Каракол.