сформировалась в I тысячелетии н. э. на территории Западной Римской империи. Формирование отличительных особенностей церкви Запада, отличающих её от церквей Востока, началось еще в первые века истории христианства. Традиционно в трудах религиоведов считается, что в результате Великого раскола 1054 года христианская церковь разделилась на Западную и Восточную.
В результате Реформации от католицизма отошли многие страны на севере и в центре Западной Европы. В новое время католицизм начал распространяться в Новом Свете, Азии и Африке. В результате секуляризации общества в XIX и XX веке от активной религиозной жизни отошла значительная часть населения в католических странах.
В Новое время особое значение приобрёл вопрос существования Церкви в современном мире, что вызвало полемику консерваторов с модернистами. Значительной вехой в жизни Католической церкви стал Второй Ватиканский собор, в ходе которого был осуществлён ряд реформ церковной жизни.
Густота населення країни 2015 року становила 203,3 особи/км² (65-те місце у світі)[1]. Густота населення Італії вища, ніж у більшості західних європейських країн. Однак розподіл населення дуже нерівномірний. У розміщенні населення Італії можна виділити основну диспропорцію: здебільшого міська індустріальна північ і здебільшого сільський аграрний південь. Уздовж усього морського узбережжя країни розміщуються великі портові міста і невеличкі приморські містечка (Адріатичне узбережжя). Значна густота розміщення населення відзначається навколо найбільших агломерацій: Рим, Мілан, Неаполь. Майже половина населення країни розміщується на Паданській рівнині. Такі великі регіони, як Альпи та Апенніни, плато Базиліката і острів Сардинія дуже малонаселені.
