Виникнення Запорозької Січі було зумовлене колонізацією Середнього Придніпров'я феодалами Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського. За перші десятиріччя XVI ст. панству вдалося підкорити своїй владі значну територію Середнього Придніпров'я й обернути більшу частину українського населення на феодально залежне або напівзалежне. Однак частина козаків, щоб позбутися феодального гноблення, відступила на Південний Схід, у низов'я Дніпра.
Перші козаки з'явилися на порогах Дніпра наприкінці XV ст. У 1492 році запорозькі козаки атакували турецьку військово-морську галеру під Тягинею і визволили українців, захоплених у полон і проданих у рабство. Як писав професор Михайло Грушевський, це була перша в історії офіційна згадка про дії козаків на морі й офіційна згадка про запорожців узагалі. 1 серпня 1492 року відбувся похід запорозьких козаків у Дніпровський лиман під проводом князя Богдана Глинського. За морською традицією, заведеною на всіх флотах держав світового співтовариства, якщо немає конкретної дати підписання конкретного документа про створення національних військово-морських сил, то «днем флоту» вважається дата його першої перемоги.
Вже 1527 р. кримський хан Сапіг-Гірей скаржився литовському урядові на черкаських і канівських козаків, які поблизу татарських кочовищ ставили «уходи» (займалися промислами), а рибу, хутра й мед вивозили звідси на продаж у «волості» (державну територію Литви). Багаті угіддя за порогами принаджували литовських та українських феодалів. Пани з загонами озброєної челяді не раз вдиралися в козацькі володіння.
Таким чином, біля порогів, як і раніше на Середньому Придніпров'ї, зіткнулися дві колонізаційні хвилі: панська — в особі магнатів, переважно старост південно-східного прикордоння Великого князівства Литовського, та народна, яку представляли запорозькі козаки. Не меншою була для запорожців загроза й з Півдня, від кримських татар, які безперервно спустошували «уходи» та захоплювали в полон козаків. Постійні напади ворогів змусили козаків будувати укріплення для оборони. Спочатку вони заснували окремі городки або січі в різних місцях, у тому числі, напевне, й на о. Великій Хортиці. Пізніше, у зв'язку з посиленням наступу панів і кримських татар на Запоріжжя, козаки для згуртування своїх сил об'єдналися в одну Січ.
Першу письмову згадку про Січ залишив польський хроніст Марцін Бельський. За його розповіддю, козаки за Дніпровими порогами влітку займалися промислами (рибальством, мисливством, бджільництвом), а взимку розходилися по найближчих містах (Київ, Черкаси та ін.), залишаючи в безпечному місці на острові в Коші кількасот озброєних вогнепальною зброєю і гарматами козаків. Оповідання Бельського про запорожців дає змогу зробити висновок, що об'єднання окремих січей у З. С. відбулося, ймовірно, десь у 1530-х рр. М.Бельський подає відомості і про розміщення козацького Коша на о. Томаківка (поблизу суч. м. Марганця Дніпропетровської області), затопленого нині водами Каховського водосховища. Острів Томаківку (названий пізніше Буцьким, а також Дніпровським і Городищем), який панував над навколишньою місцевістю і був чудовим природним укріпленням, можна вважати місцем, де було засновано Запорозьку Січ як організацію всього козацтва за порогами.
Объяснение:
1)Відносини і боротьба з монголо-татарами
Перемога під Ярославом розв'язала руки Данилові й дала йому змогу присвятити увагу внутрішнім справам. Він провів глибокі реформи в усіх галузях життя.
2)Реформаторська діяльність Данила була перервана новим лихом: рухом татар на захід. На початку 1241 року татари здобули Колодяжин, Кам'янець, Данилів, Крем'янець, Галич, Володимир, "інниї гради, многі їм же ність числа" i посунули далі на захід. 1242 року, довідавшись про смерть великого хана Угедея, вони повернули на схід.
3)Однак, виявилося, що, не зважаючи на моральне приниження авторитет Данила значно зріс після відвідин у хана. Він повернувся з ярликом хана, як його васал, i таким чином міг сподіватися на захист збоку татар в разі будь-яких конфліктів. Так зрозуміли його становище сучасники, які зі страхом чекали на новий напад татар.
4)В першу чергу змінилося ставлення Угорщини. Той самий король Беля IV, який протягом стількох років боровся з Данилом i відмовив йому, коли він просив для сина Льва руки дочки його, Констанції, тепер прислав сам послів з пропозицією шлюбу
5)Ще важливішими були стосунки з папою Інокентієм IV. Початок їх залишається неясним. Посол папи де Пляно-Kapпіні, по дорозі до татар, зустрів 1246 року в Ленчиці у Конрада Мазовецького Василька, а потім гостював у нього в Володимирі. Там він намовляв Василька та руських єпископів, яких скликав князь, до унії. I Василько, i єпископи відмовилися щось на це відповідати i радили відкласти питання до повороту Данила від хана.
