Объяснение:
Родился в 1201г (1202?), после неожиданной гибели отца, галицко-волынского князя Романа Мстиславича (19 июня 1205), остался вместе со своим младшим братом Васильком на руках у матери. Галичане признают его своим князем. В 1206 г. Даниил был вынужден уйти из Галича во Владимир-Волынский (вместо с матерью-опекуншей и братом Васильком), а затем в Польшу. Вскоре он оказался в Венгрии, где пробыл до 1210 г. В следующем году Даниил подошел к Перемышлю с венгерскими войсками и захватил его. Вслед за этим ему удалось подчинить себе Звенигород, а затем вновь стать великим галицко-волынским князем. Фактически в Галиче «вокняжился» не Даниил, а его мать княгиня Анна. Именно она была правительницей, осуществлявшей внешнюю и внутреннюю политику в юные годы Даниила. Княгиня Анна не ужилась с галицким боярством, и Данилу вновь пришлось в 1211 г. покинуть Галич и уехать в Венгрию. В 1212 г. Даниил вернулся на Русь и обосновался в Каменце, где княжил совместно с братом Васильком и матерью княгиней Анной. С польских войск Даниилу удалось овладеть Тихомлем и Перемилем, а в следующем году он обосновался во Владимире-Волынском. Успех Даниила следует объяснять тем, что за него стояли все «больши и креплеиши» бояре его отца. В 1217 г. Даниилу удалось захватить Берестий, Угровск, Верещин, Столпье, Комов и «всю Украину». С 1219 г. он стал самостоятельным князем, ибо мать ого «восприимши мнискии чин». В 1225 г. он «попленил» всю землю Белзскую и Червеньскую. Однако удержать завоеванное не смог. В 1227 г. Даниил захватил Луцк, а затем Черторыйск, по в том же году потерял Перемышль. Луцкую и Пересопницкую волости он тут же передал в держание брату Васильку. В 1230 г. Даниилу удалось захватить Галич. Он лишил некоторых бояр их владений, а у двоюродного брата Александра Всеволодича отобрал Белз и Перемышль. Однако вскоре на территорию Руси вступили венгерские войска, и от владений Даниила вновь отпали Галич, Ярослав, Белз и Червень (1232 г.). В следующем году Данилу удалось присоединить к своим владениям Торческую волость, а затем он опять занял Галич и раздал много галицких земель боярам. По и на этот раз ему не удалось прочно закрепиться в Поднестровье. Вскоре он ушел оттуда под давлением боярства в Венгрию. За ним остались волынские владения.
Объяснение:
11 октября — день памяти национального героя Чехии, Яна Жижки.
Ян Жи́жка (родился в 1360 году — умер 11 октября 1424 года) — известный чешский полководец, участник и лидер освободительного гуситского движения. Жижка защищал средневековую Чехию от «карательных» Крестовых походов, проводимых властью Чехии против своего же народа, целью которых было окончательно закабалить чешский народ, лишив его свободы и исторического самосознания.
Ян Жижка не склонил голову ни перед «господами» — феодалами, ни перед католической церковью того времени. Человек невероятной воли, силы духа, непреклонный и уверенный в собственной справедливости, Жижка предпочел борьбу, борьбу за освобождение чешского народа от тех сил, что стремились поработить и окончательно «онемечить» Чехию.
Чехи помнят и чтят своего героя — на севере Праги, на холме Витков находится Национальный мемориал с конной статуей великого полководца Жижки.
ИА Красная Весна
Читайте материал целиком по ссылке:
https://rossaprimavera.ru/article/bc46169e
Основні причини греко-перських війн.
Найвищого розквіту Греція досягла в V ст. до н. е., причому значну роль у цьому відіграла перемога грецьких державу греко-перських війнах, які тривали протягом усієї першої половини V ст. до н. е.; ця перемога створила для піднесення грецького господарства і культури дуже сприятливі умови.
Перська знать намагалась підкорити і експлуатувати інші сусідні народи, придбати нові землі і рабів. Безпосередньо заінтересованою в цьому була та частина персів, яка перетворилася в па-нівну соціальну групу: царські радники, керівники військового ополчення, велика кількість чиновників, через яких здійснювалося управління захопленими землями.
Перську експансію підтримувала також торгова і рабовласницька аристократія Східного Середземномор’я, особливо торгово-рабовласницькі кола Фінікії. Співчувала персам також частина торгово-промислових кіл грецьких міст Малої Азії, яка була заінтересована в багатих східних ринках. Завдяки завоюванню Фінікії, Лідії і цілого ряду грецьких міст Малої Азії Персія перетворилася в могутню морську державу. Цьому сприяв також на-ступальний союз з Карфагенською республікою. Флот Карфагену, в разі наступу персів на Захід, повинен був напасти на Сіцілію, щоб позбавити її можливості допомагати балканським грекам.
Вторгнення персів у Європу почалося в 513 p., коли Дарій 1 рушив проти скіфів з метою підкорити собі Північне Причорномор’я. Однак підкорити скіфів йому не вдалось. Після кількох битв на території нинішньої Молдавії скіфи, безперервно відступаючи, завели його величезну армію (джерела перебільшено визначають її в 700 тисяч чоловік) в безводні степи. Перси нічого не могли зробити з невловимими скіфськими вершниками, які, несподівано нападаючи і відступаючи, знищували на шляху Дарія колодязі і джерела, скрізь винищували рослинність. Змучений безперервними сутичками, не бачачи кінця своїм блуканням по безлюдних степах, Дарій намагався домовитися із скіфськими царями. Але й ця спроба закінчилася невдачею. Втративши значну частину війська і не досягнувши в Скіфії ніяких результатів, перси змушені були повернутися назад.
Проте внаслідок цього походу, незважаючи на невдачу, в Скіфії, персам вдалося підкорити собі обидва береги Геллеспонту, сусідні області Фракії, Візантій і Халкедон, які були ключем до Понту, завдяки чому припинився зв’язок Греції з Північним Причорномор’ям і вся торгівля, що перебувала раніше в руках Афін, Мегар і малоазійських міст, перейшла до рук фінікій-ських купців. Одночасно перси підкорили ряд островів коло малоазійського узбережжя (Хіос, Самос та ін.) і поставили в залежне становище Лесбос, порушивши, таким чином, також торгові зв’язки малоазійських міст з балканською Грецією.
У 500 р. перси почали своє просування в бік суходільної Греції. Вони зробили спробу завоювати найбільший острів Кікладського архіпелагу,— родючий і багатий Наксос. Ініціатором цього походу був перський ставленик, мілетський тиран Аріста-гор. Перському флоту, проте, не вдалося взяти Наксос, що, на думку Геродота, і спонукало Арістагора зрадити перського царя і в 499 р. підняти повстання іонійських міст, населення яких давно терпіло від перського iгa: під час походу Дарія на скіфів іонійські моряки навіть хотіли зруйнувати міст, наведений ним на Дунаї, і тим знищити його армію. Не покладаючись на власні сили, повстанці звернулися по до до держав суходільної Греції. З цього і розпочалася відкрита греко-перська війна.