ответ:
Объяснение:
Міжнародне становище в Європі напередодні війни було напруженим і складним.
Іспанська та австро-німецька гілки династії Габсбургів після періоду суперництва вирішили об'єднати зусилля у боротьбі за встановлення свого панування в Європі.
Франція, яка на той час зміцніла, прагнула не допустити цього і надала підтримку протестантам у Німеччині. Окрім того, вона бажала утвердити своє панування в Італії та була невдоволеною посиленням тут впливу іспанських Габсбургів.
Уряд Англії також не бажав залишатись осторонь. З одного боку, Англія не хотіла посилення впливу католицьких Габсбургів у Нідерландах і Німеччині, з іншого — посилення Франції не відповідало її торговельним інтересам. Двозначність позиції Англії вимагала від неї постійного лавірування між Габсбургами та їхніми противниками.
Данія, маючи з Північною Німеччиною тісні політичні та економічні зв'язки, теж не бажала посилення в Німеччині Габсбургів.
Король Швеції Густав II Адольф, як і король Данії Кристіан IV, намагався посилити вплив своєї країни на північних морських шляхах. Експансія Іспанії заважала його намірам.
Московське царство вело у той час боротьбу за вихід до Балтійського моря. Габсбурги надавали підтримку католицькій Польщі з метою перешкодити просуванню Московії на захід.
Водночас у більшості держав Європи спостерігалося падіння авторитету католицької церкви. В окремих країнах відбувалася Реформація, в інших почалася Контрреформація. Обидві сторони не бажали домовлятися, прагнучи знищити супротивника. Наслідком загострення цих протиріч і стала Тридцятилітня війна.
ответ:
Объяснение:
Міжнародне становище в Європі напередодні війни було напруженим і складним.
Іспанська та австро-німецька гілки династії Габсбургів після періоду суперництва вирішили об'єднати зусилля у боротьбі за встановлення свого панування в Європі.
Франція, яка на той час зміцніла, прагнула не допустити цього і надала підтримку протестантам у Німеччині. Окрім того, вона бажала утвердити своє панування в Італії та була невдоволеною посиленням тут впливу іспанських Габсбургів.
Уряд Англії також не бажав залишатись осторонь. З одного боку, Англія не хотіла посилення впливу католицьких Габсбургів у Нідерландах і Німеччині, з іншого — посилення Франції не відповідало її торговельним інтересам. Двозначність позиції Англії вимагала від неї постійного лавірування між Габсбургами та їхніми противниками.
Данія, маючи з Північною Німеччиною тісні політичні та економічні зв'язки, теж не бажала посилення в Німеччині Габсбургів.
Король Швеції Густав II Адольф, як і король Данії Кристіан IV, намагався посилити вплив своєї країни на північних морських шляхах. Експансія Іспанії заважала його намірам.
Московське царство вело у той час боротьбу за вихід до Балтійського моря. Габсбурги надавали підтримку католицькій Польщі з метою перешкодити просуванню Московії на захід.
Водночас у більшості держав Європи спостерігалося падіння авторитету католицької церкви. В окремих країнах відбувалася Реформація, в інших почалася Контрреформація. Обидві сторони не бажали домовлятися, прагнучи знищити супротивника. Наслідком загострення цих протиріч і стала Тридцятилітня війна.
Большинство сенаторов стала на сторону Помпея, согласившись — впервые в римской истории — на избрание его единоличным консулом. Но попытка устранить Цезаря от должности наместника Галлии привела к новой гражданской войне. По преданию, Цезарь воскликнул «Жребий брошен» и приказал своим легионерам перейти реку Рубикон, отделявшую субальпийский Галлию от Италии. С тех пор выражение «перейти Рубикон» означает любое неотвратимое решение.
Помпей не был готов к войне и поэтому выехал в Грецию. Покинуть Италию поспешили и другие противники Цезаря, которые остерегались расправ, подобных проскрипций Суллы. Но Цезарь не стал никого преследовать, казнить отбирать имущество — наоборот, объявил, что прощает всех своих врагов. Гражданская война продолжалась еще несколько лет в провинциях. Военное счастье основном было на стороне Цезаря и его полководцев, однако они понесли и несколько тяжелых поражений. Решающая битва произошла летом 48 года до новой эры в Греции — у города Фарсала. Помпей имел численное преимущество, но не смог ею воспользоваться и был разгромлен окончательно. Вынужден бежать, он в конце достался Египет, где был вероломно убит по приказу местного царя. Говорили, что египетский обладатель хотел таким образом польстить к Цезарю, но тот лишь проникся к царю отвращением и поддержал в борьбе за трон его сестру Клеопатру, которая стала любовницей Цезаря и впоследствии родила ему сына. Против Цезаря попытался выступить сын Митридата, но быстро потерпел сокрушительное поражение, о которой победитель сообщил римлян лишь тремя словами: «Пришел, увидел, победил».
Вернувшись в Италию, Цезарь отметил сразу несколько триумфов, а сенат, пополнен его сторонниками, объявил его пожизненным диктатором. Хотя Цезарь был патрицием, ему оказали также власть трибуна, а еще назначили единоличным консулом (сразу на пять лет) и цензором. К тому же, он сохранял за собой пост верховного понтифика. Занимая сразу несколько должностей и имея полномочия, которых до него не имел ни один чиновник, Цезарь управлял Римом по своему усмотрению.
Он увеличил количество сенаторов и государственных должностных лиц, начал большое строительство в столице, создал из бывших военных городскую полицию. Цезарь упорядочил сбор налогов в провинциях и положил начало созданию заморских колоний, в которых расселял своих многочисленных ветеранов, — в том числе и на месте разрушенных века назад Карфагена и Коринфа. Он предоставил права римских граждан жителям субальпийский Галлии и нескольким провинциальным общинам, которые показали свою верность Риму. Наконец, именно во времена Цезаря был введен новый календарь, предложенный египетскими астрономами, по которому год обычно насчитывал 365 дней, а каждый четвертый (или «високосного») года к ним добавлялся еще один день. Такой календарь называется юлианским.
.