1. Сельское хозяйство.
Старые традиции: Россия по-прежнему сельскохозяйственная страна. Происходит дальнейшее закрепощение крестьян: правительство увеличило срок розыска и возвращения беглых крестьян. Хозяйство в деревне в целом сохраняет натуральный характер. Крупные феодальные хозяйства Двора, больших монастырей и бояр более устойчивы, чем мелкие поместья. Например, хозяйство боярина Морозова носило уже черты переходного характера, совмещая в себе товарное сельское хозяйство, промышленное производство, торговлю.
Новые веяния: вводится трехпольная система земледелия. Применяется удобрение (удобряли навозом). Производится распашка новых земель. Всё это приводит к повышению урожая в 2-3 раза. На Верхней Волге успешно занимаются выведением новых пород рогатого скота. Уменьшается доля натурального оброка за счёт роста денежного, что вовлекает крестьян в торговлю.
2. Ремесло.
Старые традиции: кустарное производство.
Новые веяния: в городах развивается ремесло. Его характерной чертой было появление более узких специальностей. Появляется множество мелких лавок. В городах ремесленники брали заказы на изготовление различных изделий. Развивается мелкотоварное производство.
3. Мануфактура.
Старые традиции: в основном, мануфактуры принадлежали государству.
Новые веяния: в городах процветали мануфактуры. Крупных было около 30. Энергетической базой производства стало водяное колесо. Появляются такие новшества, как кузнечный молот, насос для подъёма соляного раствора из скважины. Строятся частные заводы по производству тканей, металлов и изделий из них, канатные и другие предприятия. Очень быстро развивались промыслы.
4. Торговля.
Старые традиции: торговля, в основном, излишками.
Новые веяния: появляются ярмарки: Макарьевская, Свенская, Тихвинская, Ирбитская. Районы специализируются на определённых видах производств и ремёсел. Всё больше используются наёмные «работные люди». Происходит формирование всероссийского рынка. Появляется новый тип торгового человека: Морозов, Строгановы, Глотовы, Гурьевы и др. Развивается внешняя торговля. В 1667 г. принимается Новоторговый устав, правительство проводит политику протекционизма.
Объяснение:
В Соборном Уложении ограждалась личность государя, честь государева двора, защищались православие, феодальный строй.
Землевладение закреплялось как привилегия господствующего феодального класса, ограничивалось церковное землевладение. Крепостное право получило законодательное оформление: Юрьев день отменялся совсем, феодалы полностью могли распоряжаться собственностью, трудом и личностью крестьянина.
В целом Соборное Уложение свидетельствовало о централизации государственной власти, повышении роли дворянства в укреплении государством и движении России к абсолютной монархии.
Объяснение:
220–265 роки — період трьох царств (Вей, У, Шу). Після тимчасового об'єднання в 317–589 роках відбувається поділ на Північний та Південний Китай. В той час як на північ вторгаються чужинські народи і створюють 16 держав з китайським управлінням і цивілізацією, у 222–589 роках на півдні так звані шість династій продовжують китайську традицію. Лян У Ді (правив у 502–550 роках) сприяє махаяна-буддизму, котрий поширюється в Китаї. Політичне панування належить у 420–588 роках тюрській державі То-ба (династія Вей). З її занепадом набирає сили генерал Ян Цзянь і знову об'єднує всю державу у 580–604 роках як імператор Вень Ді (династія Суй). Наступний імператор Ян Ді, що правив до 618 року обирає 606 року своїх чиновників за до літературних іспитів (діяли до XX століття). Імператорський канал з'єднує Янцзи та Хуанхе. Військові невдачі від тюрків та Кореї спричиняють повстання і як наслідок, з'являється Династія Тан (618–907 роки).
Статуя Бодхісаттви з вапняка, періоду династії Північна Ци, 570 рік, зроблена на території сучасної провінції ХенаньКінь з порцеляни періоду династії Тан, близько 700 рокуПісля падіння династії Суй, в епоху Тан, Китаю досяг значного розквіту. Саме в цей період Китай став наймогутнішою державою світу і представляв основну силу в Східній Азії: створення самостійних військових округів для охорони кордонів; знищення кок-тюрків; просування в Корею. 88 азіатських народів визнають китайську зверхність. Розквіт економіки, арабської заморської і китайської торгівлі на суходолі. Населення Сіаню, столиці імперії, перевищувало 1 млн чоловік, процвітала культура: розвивався класичний живопис, такі мистецтва, як музика, танець і опера, вироблялися чудові керамічні вироби, був відкритий секрет білої напівпрозорої порцеляни. Домінували конфуціанська етика і буддизм гався прогрес у науці — переважно в астрономії і географії. Вершина китайської лірики — Ван Вей (699–759 роки), Лі Бо (699–762 роки), Ду Фу (712–770 роки), Бо Цзюйі та Хань Юй. Збірка віршів «Тан» охоплює 48 900 віршів і 2200 поетів. 725 року — заснування академії Хань-Лінь для добору вищих чиновників. Розквіт буддизму впливає на літературу і мистецтво (живопис, скульптура). Паломництво передає імпульси з Індії.
У VIII столітті — перші невдачі, котрі зумовили занепад світової держави: 751 року поразка біля Таласа від арабів; військові заколоти за участю уйгурів, китаїв (киданів), тангутів і тайських племен. 790 року — завоювання Заходу Китаю Туфанською (Тибетською) державою, яка розпадається в IX столітті, проте Танську імперію послаблюють переслідування буддистів 844 року. Ближче до кінця IX століття на територію Китаю почали вторгатися сусідні народи, крім того, постійно спалахували внутрішні повстання. 907 року династія припинила існування. У 907–960 роках швидко змінилося ще п'ять династій. У цей неспокійний період китайської історії були введені паперові банкноти і винайдений примітивний друкарський верстат.
Династія Сун[ред. • ред. код]960–1127 роки — правління династії Північна Сун, що відновила імперію шляхом сплати данини киданам (династія Ляо) і державі Сі Ся. Для контролю командувачів у 1068–1085 роках Шень Цзун розділяє цивільну і військову адміністрацію і створює народну міліцію, але вона не спроможна запобігти політичній катастрофі: чжурчжені завойовують Північний Китай і засновують 1125 року державу Цзінь. 1127–1279 роки — правління Південної династії Сун, що ледве зберігає свою самостійність за до данини суспільно демократичному становищі що брався з рук вояків