Маккартизм (англ. McCarthyism) — явище, притаманне внутрішній політиці США 1950-54, пов'язане з діяльністю сенатора Джозефа Маккарті ; суть якого полягала в протидії й боротьбі з комуністичним проникненням та шпигунством на користь СРСР, переважно в апараті влади й серед інтелектуальної еліти, у переслідуванні осіб з ліберальними переконаннями; вияв атмосфери холодної війни.
Джозеф Реймонд Маккарті
Маккартизм — у ширшому розумінні — політично мотивовані звинувачення в нелояльності, зраді. Термін походить від прізвища американського сенатора Джозеф Маккарті, організатора Комісії з розслідування антиамериканської діяльності.
Розгортання «холодної війни» позначилося і на внутрішньополітичному житті країн Заходу. Обмежувалися демократичні права, гонінню піддавалися ліві сили (комуністи, антивоєнні сили і рухи, громадяни, які симпатизували СРСР). В США ця тенденція проявилась в політиці маккартизму. Маккартизм виник як реакція на революцію в Китаї і втрату китайського ринку, яка була підсилена війною в Кореї.
Виступаючи в лютому 1950 p., сенатор Джозеф Маккарті заявив: «Шість років тому в сфері впливу СРСР було 180 млн осіб… Тепер вже 800 млн осіб опинилися під абсолютною владою Радянської Росії — зростання на 400 %. Причини, через які ми виявились безсилими, не в тому, що наш єдиний могутній противник послав війська для вторгнення на наші береги, а в зраді тих, до кого наша нація відноситься так добре… На мою думку державний департамент піддався комуністичній інфільтрації». Ця промова стала сигналом для антикомуністичних сил. Всупереч президентському вету у вересні 1950 р. було прийнято закон «Про внутрішню безпеку». Почалися гоніння і арешти лідерів Комуністичної партії США (арештовано 140 осіб) і профспілок (арештовано 100 осіб), переслідування ліберально настроєних професорів, «полювання на відьм», шпигуноманія. Маккартизм не став довготривалою тенденцією внутрішньої політики США. Потепління міжнародного становища призвело до відновлення демократичних процесів.
Під впливом цих факторів продовжувало погіршуватись економічне становище: зростали податки, державний дефіцит, а в січні 1951 р. почалась стрімка інфляція. Адміністрація змушена була піти на встановлення жорсткого контролю над цінами. Це не виправило становище і зрештою призвело до падіння авторитету демократів.
На цьому тлі зріс авторитет Республіканської партії. Популярний національний герой Дуайт Девід Ейзенхауер став офіційним кандидатом республіканців на посаду президента. Вибори 1952 р. перетворились в особистий тріумф Ейзенхауера. Соціально-економічний розвиток США у період правління республіканців можна охарактеризувати таким чином: повільні темпи розвитку виробництва і часті кризи (1953—1954, 1957—1958, 1960—1961 pp.), початок впровадження автоматизації в різних сферах виробничого процесу (впровадження автоматичних машин, конвеєрного методу обробки, автоматичних контрольних систем, електронно-обчислювальних систем), помітні зміни структури робочої сили (збільшення кількості робітників невиробничої сфери, скорочення фермерів в суспільстві відносно інших верств населення з 16,6 % до 12 %), інтенсивний розвиток військово-промислового комплексу. Все це відбулося на тлі ета-тизації соціально-економічних процесів. У 50-ті роки проходить трансформація республіканської та демократичної партій: соціально-економічний розвиток країни вбачається ними у розвитку державного регулювання економікою.
Ці два чинники мали значний вплив на його внутрішньополітичний курс. З одного боку, він не розширював соціальні програми, започатковані демократами, з іншого — він не дозволив їх скоротити, як цього вимагала більшість республіканців. Ще формуючи концепцію свого президентства, Ейзенхауер говорив, що країна потребує спокою після великих потрясінь Другої світової війни.
На період правління адміністрації Ейзенхауера припадає потепління відносин між СРСР та США, припинення війни у Кореї. У 1950-ті роки вдалося запобігти гострих міждержавних криз. Головною метою США було усунення загрози проникнення СРСР у нові регіони світу. З цією метою було розроблено «доктрину Ейзенхауера», згідно з якою США повинні заповнити «вакуум», який з'явився в результаті розпаду колоніальних імперій Великої Британії та Франції і утворення незалежних держав, а також протидіяти СРСР не всюди, а там, де складуться сприятливіші умови.
1.В результате Реформации Европа, придерживавшаяся до сих пор единого католического вероисповедания, разделилась на два лагеря: в Северной Европе в общем победило протестантство, а на юге устояла реформированная католическая церковь. Религиозные конфликты часто перерастали в кровавые столкновения; также росла конкуренция между странами.
2.Реформация в Ливонии исторический процесс, происходивший в Ливонии в первой четверти XVI столетия, связанный с распространением протестантских идей, а также в аспекте с борьбой богатевших жителей крупных торговых городов против терявших своё экономическое могущество католическими феодалами.
3.Проповедь велась на языке немецком, который местное население также не знало. Не было и школ, которые могли бы приобщить крестьянских детей к азам христианства.
5.Главная причина - ослабление Ливонской конфедерации. Стало понятно, что дни его сочтены, а земли достанутся самому шустрому из окружающий её соседей - России или Литве.
6.Швеция и Дания
7.Первые годы противостояния оказались успешными для русских войск. Под их контроль перешли Нарва, Дерпт и ряд других важных городов Балтии. Вскоре была распущена и сама Ливонская конфедерация (1561). Большая часть её земель вошла в состав Великого княжества Литовского.
С распадом Советского Союза перед Россией встали новые внешнеполитические задачи. В первую очередь необходимо было наладить дружественные отношения с государствами - бывшими республиками Советского Союза, а также со странами бывшего социалистического лагеря. В конце 1991 г. возникло Содружество Независимых Государств (СНГ), в которое вошли почти все бывшие республики СССР. Постепенно на основе равноправных экономических контактов стали налаживаться отношения с Польшей, Чехией, Словакией, Венгрией.
Чтобы утвердить себя как равноправное европейское государство, Россия вступила в Совет Европы - политическое объединение большинства европейских стран. Однако тесному сотрудничеству с Европой мешает существование НАТО (военно-политического союза, цель которого - противостоять СССР) и невысокий экономический уровень развития России.
Ещё одна важная задача внешней политики России в конце XX в. - укрепление геополитического положения на южных рубежах, Среднем Востоке и в Центральной Азии.
В конце XX в. возросло геополитическое значение Азиатско-Тихооке-анского региона. Здесь находятся динамично развивающиеся государства - Япония, Китай, Малайзия. Многие политологи считают, что возможность для России остаться державой мирового значения связана именно с этим регионом.
Геополитическое положение и внешняя политика России - результат её длительного исторического развития. В мире сформировался устойчивый образ нашей страны. В государствах Западной Европы и США распространено представление о ней как об агрессивной военной державе, часто нарушавшей собственные обязательства. А многие страны Азии, Африки и Латинской Америки видят в России страну, поддерживающую их политические и экономические интересы. Однако сторонники столь противоположных точек зрения сходятся в том, что Россия оказывала и будет оказывать большое влияние на политическое будущее всей планеты.