1849 народився Богдан Ханенко, промисловець, колекціонер, меценат, головний організатор Національного художнього музею. Навчався у Москві: спершу в гімназії, а потім – на юридичному факультеті університету. Здобувши звання кандидата права, переїхав до Петербурга, де вступив на службу до департаменту юстиції. Тут захопився колекціонуванням художніх творів. Вивчав історію мистецтва, бував на виставках, багато часу проводив у Ермітажі. Товаришував із Шишкіним, бував у Крамського та Айвазовського. 1876 Б. Ханенко призначений членом окружного суду у Варшаві, жив у Польщі. Вийшовши у відставку подорожував Західною Європою. З кінця 1880-х років оселився в Києві. Діяльність Б. Ханенка поширюється у кількох напрямках: сільськогосподарське і промислове підприємництво, фінанси, державна законотворчість, благодійництво, охорона здоров’я, народна освіта, історія, мистецтво. Він очолює Управління справами буряко-цукрових та рафінадних заводів братів Терещенків (своїх родичів з боку дружини), входить до складу управлінь кількох київських банків. Відомий як власник та дослідник цінних зібрань предметів археології та світового мистецтва, упорядник і видавець наукових каталогів (у тому числі французькою мовою), спонсор археологічних досліджень в Києві та по Україні, Ханенко у 1890-х роках очолив і довів до успішного завершення справу організації відкриття у Києві першого публічного музею (сьогодні в цій будівлі розміщується Національний художній музей України). Туди він передав значну частину своєї колекції – зокрема, безцінну археологічну збірку (3145 предметів). Видав збірник "Старожитності Подніпров'я". Був членом Археологічної комісії, Київського товариства старожитностей і мистецтв, Історичного товариства Нестора Літописця, почесним членом Імператорської Академії мистецтв. Незадовго до своєї смерті, Ханенко залишає заповіт, в якому доручає дружині підготувати й передати громаді міста його колекцію мистецтва, а згодом – увесь маєток та книгозбірню, а також великий прибутковий будинок по сусідству – для створення та підтримки існування в Києві музею світового мистецтва.
Підготовано за матеріалом сайту Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків
1. Музыкальное и театральное искусство:
Достижения:
- Развитие оперы и балета, создание новых произведений национальных музыкальных школ.
- Распространение массового хорового пения и развитие народной музыки.
- Развитие театра, создание новых жанров: мюзикла и драматической комедии.
- Обучение и поддержка молодых талантов.
Недостатки:
- Ограниченность свободы творчества артистов и цензура.
- Недостаток критиков и кризис в творчестве в 1960-е годы.
2. Литература:
Достижения:
- Развитие советской литературы и создание новых жанров, например, социалистического реализма.
- Поддержка перевода иностранных классических произведений на русский язык.
- Обучение и поддержка молодых писателей.
Недостатки:
- Цензура и ограниченность свободы выражения.
- Недостаток критиков и кризис в творчестве в 1960-е годы.
3. Кино:
Достижения:
- Создание новых жанров, например, социально-исторического кино.
- Развитие анимации и документального кино.
- Обучение и поддержка молодых режиссеров.
Недостатки:
- Цензура и ограниченность свободы творчества.
- Значительные снижения производительности в разных периодах, включая большой кризис в 1960-1970-х годах.
Самыми недовольными его политикой оказывались дворяне. Правящее сословие на момент правления Павла, отличалось от того, с которым имел дело Петри Великий. Перемены, которые сделал Павел, были восприняты как ущемление прав дворян.
Павел вел политику сближения с Наполеоном, что также не находило поддержки в обществе. Для многих россиян Франция была либо врагом, либо рассадником неугодных идей.
Объяснение:
При Павле были испорчены отношения с Англией, что навредило материальному положению России – ведь Англия была важным торговым партнером и покупала много продовольствия и сырья в России. Это ударило в первую очередь по богатству дворян. Павел, заключив союз с Наполеоном, вообще собирался атаковать Индию, что разрушило бы английские колонии там. Это бы окончательно испортило отношения с Англией, что дворяне не могли допустить.
Павел больше вмешивался в частную жизнь дворян, чем любой другой император, и поэтому за глаза его часто называли тираном.
В целом Император заслужил такое название – все 42 года своей жизни до престола он думал, как он все исправит, поставит на свои места и проведет свои, уникальные, реформы. С дворянами он обращался очень плохо – у некоторых он отнял из поместья, других ссылал, а некоторых награждал неизвестно за что. Таким образом, никто не был уверен в завтрашнем дне, и дворяне пребывали в страхе. Поэтому неудивительно, что на жизнь этого человека покушались целых три раза.