Відповідь:
еред дослідників відсутній єдиний погляд про час і місце виділення з українофільства як феномену політичного українського руху. Також дискусійним є питання про основні рушійні сили його формування.
У своєму досліджені «Українство в Росії: Новійші часи.» Володимир Дорошенко розділяє розвиток українського руху в Росії на три етапи. Перший, Полтавсько-Харківський, тривав з кінця XVIII ст. до 40-х років XIX ст. Саме тоді, у 1791, козацька старшина направила Василя Капніста до Німеччини шукати до проти «російської тиранії», котра брутальною рукою скасувала українські вольності. Другий, Петербурзько-Київський, тривав в 40-х роках. В 70-х роках рух переноситься до Києва. Відтоді, на його думку Київ стає столицею новітнього українського руху.[3] Подібні стадії виділяв і М.С. Грушевський.
Початок
Детальніше: Новгород-Сіверський патріотичний гурток та Малоросійське таємне товариство
Василь Капніст
Відокремлення українців із християнського загалу Речі Посполитої відбувалося на ґрунті української етнічної ідентичності в ході: піднесення ролі міст як інтелектуальних центрів; пошуків релігійного порозуміння між православними і католицькими конфесіями; поширення протестантського руху і реформаційного вільнодумства в умовах утисків як на Заході так і на Сході Європи; розвитку православних церковних братств і відповідної шкільної освіти; загострення боротьби православної церкви з католицькою; боротьби козацтва за своє самоутвердження та виникнення союзу козацтва з православною церквою. Могутній поштовх процесам само-ідентифікації українських вищих в суспільства з українською людністю, з українською територією та з українськими релігійними цінностями був даний національною революцією 1648–76. Однак, після прийняття Гетьманщиною протекції московського царя ці процеси поступово почали згасати. Козацька еліта віддавала перевагу не стільки політичній чи етнорелігійній ідентичності, скільки становій, добиваючись урівнення себе в правах з російським дворянством[4].
Поштовхом до відродження української національної ідентичності стали загальноєвропейські історичні зміни 18 ст. Вони збудили в української еліти потребу знайти свою «українську правду». І хоча цей пошук спочатку підпорядковувався передусім становим інтересам української козацької старшини, однак створення українською елітою власного історичного міфу (найвиразніше представленого в анонімній «Історії Русів») та консолідація навколо ідей республіканізму дали їй можливість вийти за межі корпоративних інтересів і закласти наріжні камені в процес формування модерної української нації[5][6].
У квітні 1791 року Василь Капніст разом зі своїм братом Петром за дорученням українських патріотичних кіл (Новгород-Сіверського патріотичного гуртка) перебував у Берліні. Він вів переговори з представниками пруських урядових кіл, про можливість надання до українському національно-визвольному рухові у випадку відкритого збройного виступу проти російського самодержавства.
1821 року Василь Лукашевич заснував Малоросійське таємне товариство, що ставило собі за мету створення української самостійної держави.. Осередки товариства існували в Києві, Полтаві, Чернігові та інших містах. Малоросійське таємне товариство мало тісні зв'язки з Товариством Об'єднаних Слов'ян і польськими патріотичними організаціями, зокрема товариством Темпляри. В 1826 членів Малоросійського товариства було заарештовано.
Пояснення:
истор. представитель кочующего народа; кочевник ◆ У номадов и прирожденных авантюристов этот огонек превращается в пожирающее пламя, но у меня он, вероятно, только тлел, как и полагается у культурного юноши, который отечеству на пользу и родителям на утешение; и никуда я не поехал, пока не окончил всех полагавшихся мне курсов Л. Н. Андреев, «Два письма»
это номад
Объяснение:
Тебенёвка (каз. Тебіндеу — зимнее пастбище[1]) — зимняя пастьба, самостоятельная добыча лошадьми корма из-под снега.
До нынешнего времени в Казахстане и Монголии лошади пасутся в степи самостоятельно, лишь периодически присматриваемые чабанами. Табуны лошадей возглавляются жеребцами, которые и ведут за собой табуны по их привычной территории.
Аргументы за:
- присутствие Павла первого крестьянство в первый раз приобрело возможность дать клятву новому царю, это обозначало принятие крестьян за личность;
- напечатал Приказ об трёхдневной барщине, то что считалось попыткой уменьшить использование замковых фермеров;
- присутствие Павла I существовал запрет реализовать прислужных людей также обезземеленных фермеров «с молотка»;
- существовал запрет закрепощать крестьян в отсутствии территории;
- был аннулирован признанный еще в присутствие Екатерине II также весьма затруднительный рекрутский набор;
- крестьяне были освобождены от долга в подушном сборе;
Аргументы против:
- за всё время правления Павел раздавал в индивидуальные руки 530 тыс. государственных фермеров, то что усугубило их состояние;
- Приказ об трёхдневной барщине таскал необязательный вид также никак не исполнялся отечественными помещиками;
- Приказ об трёхдневной барщине во Малороссии, в каком месте в соответствии с внешними устоями, двухдневный оброк, усугубил состояние фермеров;
было отменено обязательство по зерну, разрушительное для фермеров, и была освобождена обязанность по уплате налога на опрос; произошла обнадеживающая продажа соли; было запрещено реализовывать и слуг фермеров при отсутствии территории, делиться присутствием семьи;