Розселення слов’ян
Писемні джерела І тисячоліття до н. е. фіксують розселення слов'ян на межі лісової і лісостепової зон у межиріччі Дніпра і Верхньої Вісли. Це підтверджують і нові археологічні матеріали (які до того ж свідчать про спадкоємність матеріальних пам'яток у цьому регіоні), і лінгвістичні дані.
Згідно з археологічними дослідженнями, починаючи із середини І тисячоліття до н. е. слов'яни поділялися на східних і західних. Тоді ж формувалась і південна група слов'ян. У першій половині І тисячоліття до н. е. у південних районах Східної Європи крім слов'ян жили також пізні скіфи, сармати, готи, фракійці, які у IV-V ст. відійшли на південь і південний захід або ж були асимільовані слов'янським населенням.
Візантійські автори VI ст. Прокопій Кесарійський, Менандр Потиктор, Маврикій Стратег знали слов'ян під назвою венедів, антів та склавінів і характеризували їх як численний народ, який брав активну участь в історичних подіях Південної і Південно-Східної Європи.
Анти (східні слов'яни), очевидно, були предками українців. Вони жили між Віслою, Карпатами і Дніпром, згодом дійшли до Дону і Чорного моря. Анти ходили походами на Візантію до Константинополя. Вони не підпорядковувалися волі однієї людини, а всі справи вирішували на віче.
У той же період на зміну гунам приходять нові кочові орди: болгари, за ними авари. Тюркська орда болгар з'явилася в Європі наприкінці V ст. Частина їх заснувала своє царство на Волзі, а решта вже в VI ст. пройшла на нижній Дунай і оселилася там у колишній римській провінції Мезії.
Авари, або обри, як їх називав найдавніший вітчизняний літопис, у середині VI ст. прийшли від Каспійського моря і оселилися на півдні України поблизу Азовського моря. У другій половині VI ст. вони заснували державу на середньо-дунайській рівнині, звідки нападали на візантійську область, на антів та інших сусідів.
Назва "анти" проіснувала недовго, до початку VII ст. Після 602 р. вона щезла з історичних хронік. Згідно з однією з історико-лінгвістичних версій у процесі розселення на Балканах анти змішалися зі склавинами і далі були вже відомі під спільною назвою "слов'яни".
гай юлий цезарь – один из величайших полководцев и государственных деятелей рима и всех времен. сын отца, носившего то же имя, и блестяще образованной аврелии, он родился 12 июля 100 до р. x., а умер 15 марта 44 года. цезарь происходил из древнего патрицианского рода, считавшего своим родоначальником троянца энея. среди учителей его называют риторов м. антония гнифона и аполлония (молона) с родоса. вождь римских аристократов (оптиматов) сулла преследовал молодого цезаря, близкого родственника своего политического врага, главы демократов (популяров) мария. несмотря на юность гая юлия, сулла считал его человеком опасным. он говорил, что в «этом мальчишке сидит сотня мариев». только настоятельным просьбам влиятельной родни сулла не подверг цезаря проскрипциям. тем не менее, молодому человеку пришлось тогда уехать в азию. лишь после смерти суллы (78) цезарь вернулся в рим, но вскоре опять его покинул, чтобы усовершенствоваться в красноречии у ритора аполлония на родосе.
