Первобы́тное о́бщество (также доистори́ческое о́бщество) — период в истории человечества до изобретения письменности, после которого появляется возможность исторических исследований, основанных на изучении письменных источников. Терминдоисторический вошёл в употребление в XIX веке. В широком смысле слово «доисторический» применимо к любому периоду до изобретения письменности, начиная с момента возникновения Вселенной (около 14 млрд лет назад), но в узком — только к доисторическому человека. Обычно в контексте дают указания, какой именно «доисторический» период обсуждается, например, «доисторических обезьян миоцена» (23-5,5 млн лет назад) или «Homo sapiens среднего палеолита» (300-30 тыс. лет назад). Поскольку, по определению, о данном периоде нет письменных источников, оставленных его современниками, информацию о нём получают, опираясь на данные таких наук, как археология, этнология, палеонтология, биология, геология,антропология, археоастрономия, палинология.Поскольку письменность появилась у разных народов в разное время, ко многим культурам термин доисторический либо не применяется, либо его смысл и временные границы не совпадают с человечеством в целом. В частности, периодизация доколумбовой Америки не совпадает по этапам с Евразией и Африкой (см. месоамериканская хронология, хронология Северной Америки, доколумбова хронология Перу). В качестве источников о доисторических временах культур, до последнего времени лишённых письменности, могут быть устные предания, передававшиеся из поколения в поколение.Поскольку данные о доисторических временах редко касаются личностей и даже не всегда говорят что-либо об этносах, основной социальной единицей доисторической эпохи человечества является археологическая культура. Все термины и периодизация этой эпохи, такие как неандерталец или железный векявляются ретроспективными и в значительной степени условными, а их точное определение является предметом обсуждения.
1. 1240 2.Орда 3. Під Дорогочином 4. Ярослав Мудрий ? 5. Руські князівства були поставлені у васальну залежність від Золотої Орди. Хан залишив князів і бояр на їхніх місцях, але підкоряв їх своїй владі. Руське населення було обкладене тяжкою даниною на користь хана і татарської знаті.
Крім того населення повинно було виконувати інші платежі і повинності:
поплужне (поземельна дань від плуга), корм (утримання ханських урядовців), ям (надання транспортних засобів ханським урядовцям), тамга (мито), війна (повинність, яка виявлялася в тому, щоб видавати людей в ханський воєнний похід). Від данини звільнялося тільки духівництво, на яке покладався обов'язок прилюдно молитися за ханів; монголо-татарські загарбники намагались використати православну церкву в інтересах зміцнення своєї влади на Русі.
Найтяжче було князівствам, розташованим ближче до Золотої Орди, тоді як дальнім - Галицькому, Волинському, Київському – було трохи легше. Вони корилися хану, хоча у внутрішньому житті мали повну волю. Щоб тримати в покорі населення та збирати з нього данини, хани призначали на руських землях баскаків (намісників) з військом. Під їх контролем перебували також князі. Особливо нестерпним монголо-татарське іго було для народних мас, які зазнавали подвійного гніту: від ханів і феодалів (князів і бояр). Руські феодали посилювали експлуатацію залежного від них населення, разом з тим перекладали на них і весь тягар монголо-татарських поборів. 6. 781років тому, наприкінці 1240 року, монголо-татарські війська під орудою хана Батия штурмом взяли Київ – теперішню столицю України, а тоді володіння галицько-волинського князя (короля) Данила.2021р - 1240р = 781 7. Після взяття і руйнування Києва, шлях орди і далі продовжився на Захід. Новою їх жертвою стало Галицько-Волинське князівство. За 1241 рік Галичина і Волинь були цілком завойовані та частково спустошені ордою. Далі шлях монголів продовжився в Угорщину, Польщу, Хорватію, Трансильванію, Сербію, Болгарію та Молдову. Виснажившись від багаторічного походу, у 1242 році вони повернулися у Поволжжя, до столиці Золотої Орди – Сарай. Так встановилося татаро-монгольське іго на Русі, що тривало 238 років. Хоча, руські князівства, на відміну від середньоазійських держав, формально не входили до складу Золотої Русі, а лише були васалами золотоординського хана. Тому у обов’язки князів входили лише періодична сплата данини та надання військових формувань для монгольських походів, хоча це не рятувало князівства від спонтанних набігів та спустошень. Ця доволі помірна залежність спадала із сходу на захід Русі, тому Галицько-Волинське князівство майже не відчувало монгольського впливу, в той час як Володимиро-Суздальське князівство суттєво потерпало матеріально та людськими ресурсами. 8. Га́лицькі боя́ри — панівний у Галицькій землі. Вперше з'являються на політичній сцені невдовзі після утворення Галицького князівства.
1145 року зробили спробу скинути свого князя Володимирка Володаровича, 1170 підпорядкували собі його сина Ярослава Осмомисла, 1189 скинули його внука Володимира Ярославича. Спроба Романа Мстиславича у 1201—1205 роках зламати боярську опозицію не мала успіху. Після смерті князя галицькі бояри вигнали його вдову Анну з синами Данилом і Васильком і наступні 40 років значно впливали на політичну історію в Галицькій землі, садячи на престол покірних їм князів та навіть королів маріонеток. Лише 1238 Данило Галицький зумів остаточно приборкати боярство.
Проте після його смерті боярство підняло голову і сприяло занепаду Галицько-Волинського князівства. І надалі галицькі бояри відігравали головну роль у житті краю. 1340 року вони отруїли останнього князя Юрія II Болеслава, й аж до 1349 (коли Галицьку Русь загарбав польський король Казимир III Великий) Галицька земля була боярською республікою під протекторатом волинського князя Любарта-Дмитра. Політична сила галицьких бояр ґрунтувалася на їхній економічній могутності: вони мали великі земельні володіння, будували для себе замки (наприклад, Вишня), що не поступалися князівським, мали загони озброєних людей. 9. Історичне значення Галицько-Волинського князівства полягає в тому, що воно на ціле століття продовжило існування державної організації і стало головним політичним центром для всієї України. Галицько-Волинська держава змогла подолати період поділів і зберегти тереторіальну єдність.
Информация точная.