визит советского лидера Никиты Хрущёва в Соединённые Штаты, состоялся 15—27 сентября 1959 года, через два месяца после визита в СССР вице-президента США Р. Никсона (первого в истории на таком уровне). Хрущёв посетил Вашингтон и Кэмп-Дэвид (с официальным визитом), а также Нью-Йорк, Лос-Анджелес, Сан-Франциско, Де-Мойн и Эймс (англ. Ames, Iowa) в Айове. Он встретился с президентом и вице-президентом США — Д. Эйзенхауэром и Р. Никсоном, с группой сенаторов.
Делегация прибыла на авиабазу «Эндрюс» (традиционно используемой для встречи иностранных делегаций) на четырёхмоторном Ту-114 (борт Л5611), где советского лидера приветствовал президент Дуайт Эйзенхауэр[1]. Визит освещали 2,5 тысячи аккредитованных Госдепом США журналистов и фотокорреспондентов (в том числе 41 советский), а по данным американского журнала «Лайф» общая численность журналистов составляла не менее 5 тысяч человек, что на тот момент было абсолютным рекордом[2].
ответ: Гумані́зм епо́хи Відро́дження, Ренеса́нсний гуманізм, також класи́чний гуманізм — європейський інтелектуальний рух, що є одним з визначальних компонентів Ренесансу як історичної й культурної епохи, основною ідеєю якого було поліпшення людської природи через вивчення античної літератури.
Виник у Флоренції в середині XIV століття, існував до середини XVI століття; з кінця XV століття поширився на Німеччину, Францію, Нідерланди, Англію, і меншою мірою на Австрію, Швейцарію, Іспанію, Португалію, Польщу, Моравію, Богемію, Угорщину, Хорватію та інші країни.
Зародження гуманізму пов'язують з іменем поета й мислителя Франческо Петрарки (1304–1374). Гуманізм був насамперед просвітницьким рухом, що надавав першочергового значення літературі. Гуманістична освіта, на думку гуманістів, мала сприяти всебічному розвиткові особистості: знання мали поєднуватися з чеснотами, правдивий зміст з довершеною мовною формою, тож центральну роль в гуманістичній освіті мали відігравати літературознавство й мовознавство.
Важливою ознакою гуманізму епохи Відродження було відчуття приналежності до справді нової епохи, потреба відмежуватися від минулих століть. Це минуле, яке у той час почали називати Середньовіччям, відкидалося представниками гуманізму, як меншовартісне у порівнянні з античною епохою, яку гуманісти сприймали за взірець і бажану норму для всіх сфер людської діяльності. Чи не найголовнішою метою гуманістів було відродження прямого культурного зв'язку з античністю. Звідси випливала вимога до орієнтації на автентичні античні джерела, що знайшла своє лаконічне визначення в латинському вислові ad fontes (тобто «до джерел»).
Объяснение:
