20 ст. унія стала важливим чинником національно-релігійного відродження українців і білорусів, сприяла етнічній консолідації українства.
Дискурс православно-унійної полеміки кін. 16–17 ст. потужно вплинув на проблематику і зміст вітчизняної філософської, богословської, правової думки.
Модерні оцінки Берестейської унії висловив провідний спеціаліст Ватиканської апостольської бібліотеки Вітторіо Пері на конференції «Берестейські читання» 01–06.10.1994 в Інституті історії Церкви Львівської Богословської академії. Підтвердивши, що з боку Римської курії Берестейська унія 1596 не розглядалася до 20 ст. як об’єднання двох церков – Римської і Київської митрополичої, В. Пері вказав на зміни, що сталися після ІІ Ватиканського Собору (1962–1965). Собор і Новий Кодекс канонів Східних церков підтвердили природу «Ессlesia syi juris» («Церква свого права») для східних церков. Українська греко-католицька церква (УГКЦ) в сучасному канонічному праві Католицької церкви більше не вважається «сукупністю окремих вірних і єпископів, прийнятих до Римської Церкви», а визнана як Східна католицька церква sui juris у єдності з Католицькою церквою. Стратегія буття УГКЦ, на його думку, визначена «Баламандським документом» (17–24.06.1993), який окреслив шлях розвитку для всіх Східних католицьких церков як «відновлення єдності та спільноти» з усіма церквами, близькими за культурою, історією та церковною християнською традицією.
