Церковь — христианская община в целом, форма организации верующих христиан[1].
Церковь — приход, община.
Церковь — культовое сооружение, предназначенное для собрания христиан, совершения богослужений и религиозных обрядов.
Церковь — социальный институт, характеризующийся централизованным иерархическим правлением, наличием профессиональных священнослужителей, часто тесно связанный с государственной властью.
Церковь — термин, используемый для обозначения христианской конфессии (например, Православная церковь, Католическая церковь, Лютеранская церковь и др.).
Церковь — термин, используемый для обозначения национальных религиозных организаций в рамках христианских конфессий (например, Русская православная церковь, Сирийская католическая церковь, Эстонская евангелическо-лютеранская церковь и др.) (см. также Поместная церковь).
Церковь — термин, используемый в самоназвании некоторых новых религиозных движений («Церковь саентологии», «Церковь Иисуса Христа Святых последних дней» и т. п.)
Объяснение:
Відповідь:
На відміну від Владислава І Локєтка, який був змушений в основному займатися вирішенням зовнішньополітичних питань, Казимир III, крім них, велику увагу приділяв внутрішній політиці. Правлячи твердою рукою, він високо підніс авторитет королівської влади, довів, що король спроможний вирішувати проблеми, які стоять перед державою. Головною опорою короля в управлінні державою були намісники-старости, наділені широкими повноваженнями і підконтрольні тільки йому. Жорстке адміністрування цих старост подекуди натрапляло на опір. Прикладом останнього може служити скликана 1352 р. конфедерація великопольського рицарства на чолі з познанським воєводою Мацьком Берковіцем. Король повівся з учасниками цієї акції розсудливо: розібравшись в причинах, він їх не покарав. Варто підкреслити, що Казимир III прислухався до думки
82
У пізньому середньовіччі
рицарства і верхівки міщан, а також своїх дорадників, зокрема тих, хто входив до ради, що діяла при ньому. До її складу король вводив тих чи інших осіб на власний розсуд, не завжди зважаючи на їхнє соціальне походження та суспільний статус.
Матеріальну базу правління Казимира III становили землеволодіння, розкидані по країні. До них король долучав землі, держателі яких не могли довести, що користувалися ними по праву. Ту частину королівського домену, що була розташована в районі Кракова і Сандомира, він виділив в окремий маєтковий комплекс на чолі з "великим управителем" (wielkorzqdca). Джерелами доходів держави були також її монополії, головним чином на видобування кам'яної солі в краківських і руських жупах й торгівлю нею, та мита. Від часу запровадження поземельного податку - порадльного, яким обкладалися рицарські і церковні маєтки, надходження від нього почали помітно наповнювати державну скарбницю.
Пояснення:
между развивающимися капиталистическими и
господствующими феодально-абсолютистическими
отношениями. Кроме того, накануне революции опустела
королевская казна, ввести новые налоги или
принудительные займы было невозможно, банкиры
отказывались давать деньги взаймы. Неурожай вызвал
дороговизну и нехватку продуктов. Старые феодально-
абсолютистские отношения (королевская власть, отсутствие
единой системы мер длины и веса, сословия, дворянские
привилегии) тормозили развитие капиталистических
отношений (развитие мануфактур, торговли, политическое
бесправие буржуазии).