1. Війни періоду Консульства
У зовнішньополітичній діяльності Наполеона в період Консульства чільне місце посідала боротьба з другою антифранцузькою коаліцією (1798—1801 рр.), прагнення збільшити підвладні французам території і, використовуючи їхні ресурси, знищити свого головного супротивника — Велику Британію. Війна з другою коаліцією завершилася блискучою перемогою Наполеона. Стрімко й неочікувано для австрійців здолавши Альпи, 14 червня 1800 р. він ущент розгромив їх під селищем Маренго.
Наполеонівські війни — поняття, яким визначають війни, що вела Франція та її союзники в періоди Консульства (1799—1804 рр.) та Імперії Наполеона I Бонапарта (1804— 1814, 1815 рр.) проти коаліцій європейських держав.
За підписаним 1801 р. Люне-вільським миром Австрію було витіснено з Італії, і вона погодилася визнати кордони Франції за лівим берегом Рейну. За Ам’єнським миром із Великою Британією, Франція повернула свої володіння у Вест-Індії, але залишила Єгипет. У війні встановився тимчасовий перепочинок, але через рік бойові дії відновилися. У союзі з Наполеоном виступала Іспанія, за до флоту якої він збирався підкорити Велику Британію. У 1802 р. Франція захопила П’ємонт в Італії, а в 1803 р. підкорила Швейцарію.
Наполеонівські війни, які розпочалися в Європі в період Консульства, хронологічно продовжували війни Великої французької революції кінця XVIII ст., проте відрізнялися за своїм характером. Незважаючи на загарбницький характер, вони сприяли поширенню революційних ідей та руйнуванню «старого порядку». Вони велися в інтересах французької буржуазії, яка прагнула закріпити свою перевагу в континентальній Європі. Головними противниками Франції в наполеонівських війнах були Велика Британія, Австрія та Росія.
2. Війни періоду Першої імперії
У серпні 1805 р. сформувалася третя антифранцузька коаліція (1805 р.). На відміну від попередніх, своєю метою вона проголосила не боротьбу з революційною Францією, а опір загарбницькій політиці Наполеона I. Останній, у свою чергу, збирався завдати головного удару Великій Британії. Із цією метою Наполеон готував велику армію вторгнення. Однак спочатку він вирішив вивести з гри слабку Австрію, і рушив туди зі своїми основними силами. 20 жовтня 1805 р. в битві біля міста Ульм на Дунаї він примусив капітулювати головну австрійську армію. Однак майже одночасно із цією перемогою французи зазнали поразки. 21 жовтня 1805 р. в найбільшій морській битві XIX ст. біля мису Трафальгар, неподалік Гібралтарської протоки, об’єднаний французько-іспанський флот був майже повністю знищений британською ескадрою адмірала Гораціо Нельсона.
У листопаді 1805 р. Наполеон переможним маршем увійшов до Відня. На до австрійцям прийшла російська армія. 2 грудня 1805 р. під Аустерліцем (територія сучасної Чехії) відбулася «битва трьох імператорів». Наполеон I вщент розгромив об’єднану армію австрійського імператора Франца II та російського імператора Олександра І. Унаслідок цього третя антифранцузька коаліція розпалася. У 1806 р. Наполеон I примусив Франца II зняти із себе титул імператора Священної Римської імперії німецької нації. Відтепер підвладні Францу II землі називалися Австрійською імперією, а він сам став імператором Францом І.
У липні 1806 р. Наполеон I створив із 16 південнонімецьких держав Рейнський союз під своєю протекцією. Це прискорило появу четвертої антифранцузької коаліції (1806—1807 рр.). Наполеон діяв швидко й рішуче. 14 жовтня 1806 р. відбулися дві вирішальні битви під Ієною та Ауерш-тедтом, у яких його війська знищили прусську армію. 27 жовтня 1806 р. Наполеон урочисто вступив до Берліна.
21 листопада 1806 р. в Берліні імператор французів підписав декрет про Континентальну блокаду, за яким залежним від нього й союзним країнам заборонялося торгувати, підтримувати поштові та інші зв’язки з Великою Британією. Порушникам заборони загрожувала конфіскація майна. Однак ця заборона більше зашкодила торгівлі французів, ніж британців.
США
Прорыв в экономическом развитии в конце 19 века совершили США
Это можно подтвердить многими причинами.
-большой и растущий внутренний рынок,который создавал условия для постоянного увеличения производства промышленных и сельскохозяйственный товаров.
- главный фактор динамичного развития американской экономики- отсутствие традиций всевластия чиновников и жестокой регламентации экономической и общественной жизни.Люди причастны ко всему,от строительства дорог ,до формирования структур местной власти.
Германия
На кануне первой мировой войны Германия вышла на второе в мире после США по объёму промышленного производства.
В основе бурного развития Германии лежало несколько причин:
- Население Германии росло быстрыми темпами.
- Важную роль в развитии экономики играло государство,средства уходили в основном на внутреннее развитие ,и на тяжелую промышленность (вооружение)
-Патриотический подъём в связи с объединением страны ,трудолюбие и дисциплина так же играли важную роль в быстром экономическом развитии.
Британия
Ведущая финансовая и колониальная держава мира.
-Британский фунт стерлингов был главной мировой валютой и страна обеспечивала около половины мировых капиталов.
-Недостижимой для европейцев была морская мощь Великобритании.По тоннажу британский торговый флот превосходил флоты всех других европейских государств.
Франция
Занимала четвёртое место по многим экономическим показателям,оставалась второй колониальной державой мира и вторым финансовым центром формирующим мировую экономику.
Отставала от темпов индустриализации.
-Главная причина отставания франции -Франция в начале 20 века была странной мелких собственников.Преобладание аграрного населения и медленные темпы формирования широкого слоя покупателей массовых товаров-сказывались на развитии экономики.
-Банкиры предпочитали вкладывать деньги за рубежом к примеру в России.Такие вложения были более надёжными ,из чего следует ,что деньги уходили за рубеж ,и в производство практически ни чего не вкладывалось.
Австро-Венгрия
Крупнейшая по населению и территории Европы.
-Многонациональное государство,но это ослабляло Австро-венгерскую Монархию.
-В Австрийских и Чешских землях начался процесс индустриализации ,в тоже время в сельскохозяйственных районах например (украинских,словацких,хорватских,румынских) была нищета.
-В отдельных районах еще сохранялись полуфеодальные отношения.
В связи с этим миллионы людей покидали империю из-за национальных притеснений и нищеты.
Италия
Встала на путь ускоренной индустриализации позднее чем остальные государства.Производила 2,5% мировой промышленности.
-Главная причина слабости Италии то ,что она вывозила промышленные товары и сырье ,при чем в огромных количествах.
-Исторически сложились два региона:Северный(быстрое развитие) и Южный(бедный район)Именно из-за южной Италии люди устремились на поиски лучшей доли за океаном.
Подробнее - на -
Объяснение:
Цю сторінку запропоновано перейменувати на Польсько-радянська війна. Можливо, її поточна назва не відповідає нормам української мови або правилам іменування статей у Вікіпедії.
Пояснення причин і обговорення — на сторінці Вікіпедія:Перейменування статей.
Польсько-радянська війна 1920
Російсько-польські війни
Українсько-більшовицька війна 1917—1921
Polish-soviet war montage.jpg
Вгорі зліва: Польські танки Renault FT 1-го польського танкового полку під час битви за Динабург, січень 1920 Нижче зліва: Польські та українські війська на Хрещатику під час Київського наступу], 7 травня 1920 Вгорі справа: Гніздо польського кулемета Шварцлозе M.07/12 під час битви при Радзиміні, серпень 1920 Посередині: Польські оборонні споруди з позицією кулемета біля Мілосни, в селі Янки, Битва при Варшаві серпень 1920 Знизу зліва: Російські в'язні в дорозі між Радзиміном і Варшавою після нападу Червоної армії на Варшаву Знизу праворуч: Польські окопи в Білорусі під час битви на Німані, жовтень 1920
Дата: 14 лютого 1919 — 18 жовтня 1920 (1 рік, 8 місяців і 4 дні)
Ризький мир був підписаний 18 березня 1921 року
Місце: Україна, Білорусь, Польща, Литва
Результат: Перемога Польщі, Ризький мир (1921)
Територіальні зміни: * Польща взяла під контроль сучасну Західну Україну та Західну Білорусь (Креси в міжвоєнній Польщі).
* РСФРР взяв під контроль сучасну східну Україну та східну Білорусь.
Сторони
Flag of the Russian Soviet Federative Socialist Republic (1918–1937).svg РСФРР
Flag of the Ukrainian Soviet Socialist Republic (1919-1929).svg УСРР
Flag of Poland.svg Польща
Flag of Ukraine.svg УНР
Командувачі
Михайло Тухачевський
Юзеф Пілсудський
Симон Петлюра
Втрати
бл. 100–150 тис. убитих бл. 60 тис. убитих
Польсько-радянська війна[N 1] (14 лютого 1919 — 18 жовтня 1920) — війна між Польською республікою і Українською Народною Республікою, з одного боку, і РСФРР з другого, у квітні-жовтні 1920 року. Це була спроба радянської армії прорватися через Польську республіку до Німецької держави, щоб захопити її та звідти понести соціалістичну революцію по всьому світу.
Зміст
1 Етапи
2 Переддень
3 Наступ польсько-українських союзників
4 Контрнаступ більшовиків
5 Львівська операція
6 Диво на Віслі
7 Відступ Червоної армії
8 Перемовини та перемир'я
9 Ризький мир
10 Див. також
11 Примітки
12 Джерела
13 Посилання
Етапи
1-й етап — з квітня по травень
2-й етап — з травня по серпень
3-й етап — з серпня по жовтень
Цей розділ потребує доповнення. (січень 2013)
Переддень
Згідно з умовами Варшавського договору 1920 року уряд Юзефа Пілсудського відмовився від претензій поширюватися до кордонів Речі Посполитої 1772 р. (тобто до першого поділу Речі Посполитої) і визнав територію Надніпрянської України, що була окупована більшовицькими військами, за УНР. Військова конвенція 24. 4. 1920 між УНР і Польщею проголошувала армії обох держав союзниками у боротьбі за визволення України і проти подальшої більшовицької експансії на захід.
Наступ польсько-українських союзників
25 квітня 1920 об'єднані польсько-українські збройні сили (20 тис. польських і 15 тис. українських вояків) форсували Збруч, 26 квітня зайняли Житомир і Коростень, і за тиждень боїв вибили червоноармійські підрозділи із Житомирщини, Бердичева, Козятина і 7 травня 1920 року вступили у Київ. У боях за українську столицю відзначилась 6-та стрілецька дивізія полковника Марка Безручка.
Червень 1920
Наступ польсько-українських військ підтримали дві бригади Червоної Української Галицької Арміі, які 23 квітня перейшли на сторону Армії Української Народної Республіки під командуванням генерала Михайла Омеляновича-Павленка (польське командування їх невдовзі інтернувало). 27 квітня до Могилева-Подільського вступили частини 2-ї стрілецької дивізії полковника О. Удовиченка. Того ж дня до Бару, Могилівського повіту, Подільської губернії, вступило польське військо, яке обеззброїло третю бригаду ЧУГА. В Михнівці польські війська оточили першу бригаду ЧУСС. З оточення у напрямку Києва прорвалися 2 тис. стрільців і старшин. Кінна бригада ЧУГА отамана Е. Шепаровича (до 600 шабель) з'єдналася з армією УНР, що перебувала у Зимовому поході. За іншими джерелами, галицька бригада отамана Е. Шепаровича з'єдналася з армією УНР 25 квітня — 3-й Галицький кінний полк ЧУГА Шепаровича 6 квітня повстав проти більшовиків, зайняв Тираспіль, звідки вирушив у повстанчий рейд.
ня.
Объяснение:
1. Війни періоду Консульства
У зовнішньополітичній діяльності Наполеона в період Консульства чільне місце посідала боротьба з другою антифранцузькою коаліцією (1798—1801 рр.), прагнення збільшити підвладні французам території і, використовуючи їхні ресурси, знищити свого головного супротивника — Велику Британію. Війна з другою коаліцією завершилася блискучою перемогою Наполеона. Стрімко й неочікувано для австрійців здолавши Альпи, 14 червня 1800 р. він ущент розгромив їх під селищем Маренго.
Наполеонівські війни — поняття, яким визначають війни, що вела Франція та її союзники в періоди Консульства (1799—1804 рр.) та Імперії Наполеона I Бонапарта (1804— 1814, 1815 рр.) проти коаліцій європейських держав.
За підписаним 1801 р. Люне-вільським миром Австрію було витіснено з Італії, і вона погодилася визнати кордони Франції за лівим берегом Рейну. За Ам’єнським миром із Великою Британією, Франція повернула свої володіння у Вест-Індії, але залишила Єгипет. У війні встановився тимчасовий перепочинок, але через рік бойові дії відновилися. У союзі з Наполеоном виступала Іспанія, за до флоту якої він збирався підкорити Велику Британію. У 1802 р. Франція захопила П’ємонт в Італії, а в 1803 р. підкорила Швейцарію.
Наполеонівські війни, які розпочалися в Європі в період Консульства, хронологічно продовжували війни Великої французької революції кінця XVIII ст., проте відрізнялися за своїм характером. Незважаючи на загарбницький характер, вони сприяли поширенню революційних ідей та руйнуванню «старого порядку». Вони велися в інтересах французької буржуазії, яка прагнула закріпити свою перевагу в континентальній Європі. Головними противниками Франції в наполеонівських війнах були Велика Британія, Австрія та Росія.
2. Війни періоду Першої імперії
У серпні 1805 р. сформувалася третя антифранцузька коаліція (1805 р.). На відміну від попередніх, своєю метою вона проголосила не боротьбу з революційною Францією, а опір загарбницькій політиці Наполеона I. Останній, у свою чергу, збирався завдати головного удару Великій Британії. Із цією метою Наполеон готував велику армію вторгнення. Однак спочатку він вирішив вивести з гри слабку Австрію, і рушив туди зі своїми основними силами. 20 жовтня 1805 р. в битві біля міста Ульм на Дунаї він примусив капітулювати головну австрійську армію. Однак майже одночасно із цією перемогою французи зазнали поразки. 21 жовтня 1805 р. в найбільшій морській битві XIX ст. біля мису Трафальгар, неподалік Гібралтарської протоки, об’єднаний французько-іспанський флот був майже повністю знищений британською ескадрою адмірала Гораціо Нельсона.
У листопаді 1805 р. Наполеон переможним маршем увійшов до Відня. На до австрійцям прийшла російська армія. 2 грудня 1805 р. під Аустерліцем (територія сучасної Чехії) відбулася «битва трьох імператорів». Наполеон I вщент розгромив об’єднану армію австрійського імператора Франца II та російського імператора Олександра І. Унаслідок цього третя антифранцузька коаліція розпалася. У 1806 р. Наполеон I примусив Франца II зняти із себе титул імператора Священної Римської імперії німецької нації. Відтепер підвладні Францу II землі називалися Австрійською імперією, а він сам став імператором Францом І.
У липні 1806 р. Наполеон I створив із 16 південнонімецьких держав Рейнський союз під своєю протекцією. Це прискорило появу четвертої антифранцузької коаліції (1806—1807 рр.). Наполеон діяв швидко й рішуче. 14 жовтня 1806 р. відбулися дві вирішальні битви під Ієною та Ауерш-тедтом, у яких його війська знищили прусську армію. 27 жовтня 1806 р. Наполеон урочисто вступив до Берліна.
21 листопада 1806 р. в Берліні імператор французів підписав декрет про Континентальну блокаду, за яким залежним від нього й союзним країнам заборонялося торгувати, підтримувати поштові та інші зв’язки з Великою Британією. Порушникам заборони загрожувала конфіскація майна. Однак ця заборона більше зашкодила торгівлі французів, ніж британців.