М
Молодежь
К
Компьютеры-и-электроника
Д
Дом-и-сад
С
Стиль-и-уход-за-собой
П
Праздники-и-традиции
Т
Транспорт
П
Путешествия
С
Семейная-жизнь
Ф
Философия-и-религия
Б
Без категории
М
Мир-работы
Х
Хобби-и-рукоделие
И
Искусство-и-развлечения
В
Взаимоотношения
З
Здоровье
К
Кулинария-и-гостеприимство
Ф
Финансы-и-бизнес
П
Питомцы-и-животные
О
Образование
О
Образование-и-коммуникации
annafa5
annafa5
03.04.2020 23:02 •  История

Страны, с которыми византийские купцы вели оживлённую торговлю

👇
Ответ:
jsjdn
jsjdn
03.04.2020
Византийские купцы проникали на востоке в Индию, Тапробан (Цейлон) и Китай, на юге — в Аксумское царство (Эфиопия), а также в Аравию. Оживленная торговля велась с Ираном и Согдианой (Средняя Азия). С Востока византийские купцы привозили шелк-сырец (метаксу) для изготовления шелковых тканей, слоновую кость, золото и драгоценные камни, жемчуг, перец и другие пряности, а вывозили туда ткани, одежды, вышивки, стеклянные изделия. На севере корабли византийских мореходов достигали Британских островов и берегов Скандинавии. На Средиземном море весь этот период византийцы сохраняли неоспоримую гегемонию. Фактории византийских купцов появляются в Неаполе, Равенне, Массилии (Марселе), Карфагене. Возрастает торговля Византии со странами Причерноморья и Кавказа. Византийские монеты — золотые солиды — играли роль международной валюты. В столицу Византийской империи съезжались купцы из самых отдаленных стран мира. Недаром К. Маркс называл Константинополь «золотым мостом» между Востоком и Западом. Крупными экономическими центрами империи помимо Константи-йвполя были Александрия в Египте, Антиохия в Сирии, Эдесса в Се-вврвой Месопотамии, Тир и Бейрут в Финикии, города Малой Азии — Эфес, Смирна, Никея, Никомидия, а в европейской части империи — фессалоника и Коринф.
4,4(53 оценок)
Открыть все ответы
Ответ:
vika110910
vika110910
03.04.2020

Римська держава пройшла три етапи розвитку: 1-й (VIII - VI ст. до н. е.) - царський; другий (509-31 до н. е.) - республіканський, третій - імперський (31 до н. е. - 476 н. е.). Перший період - це епоха переходу різних племен Апеннінського півострова від родової общини до рабовласництва. Найшвидше цей процес здійснили етруски, з культурою яких пов'язаний період IX - IV ст. до н. е.

Вирішальну роль тут відіграло землеробство з використанням плугу, волів, коней. Етруски культивували пшеницю, виноград, оливи, льон. Високого рівня досягли ремесла, зокрема керамічне, залізоробне, кам'яне будівництво. Торгували з Південною Італією, Сіцілією, Афінами, Карфагеном. З середини V ст. карбували монети. В VII-VI ст. до н. е. з розкладом родового ладу в етруському суспільстві формуються рабовласницькі відносини. Але історія їх утвердження пов'язана не з етрусками, які не втримали свого панування, а з розвитком римської общини на території Лації.

Період ІІІ - І ст. до н. е в історії господарства був переходом від родової до сусідської общини, їй був притаманний дуалізм, оскільки патриціанські сім'ї (римські громадяни називалися патриціями) мали у власності 2 югера (0,5 га) землі, а у володінні - ділянку общинної землі, вели окреме господарство. Соціальний розвиток визначався відносинами між патриціями і плебеями. Плебеї не мали політичних і громадських прав, але володіли землею на правах приватної власності. Майнова диференціація серед римлян зумовила появу кметів (залежних людей).

Економічну основу могутності патриціанських родів становили громадські землі, які збільшувались в результаті воєн, захоплених або приєднаних територій сусідніх племен. Третина завойованих земель оголошувалась суспільним фондом. З неї утворювались великі помістя патриціїв. Плебеї цих земель не одержували.

До плебеїв відносили або поневолене, або прибуле населення, а також безземельних вільних корінних жителів. Плебеї не допускалися до користування громадськими землями, до обрання на жрецькі посади. Більшість плебеїв займалася землеробством, торгівлею, ремеслом.

Розвиток матеріальної культури, інтенсивне руйнування общинного землеволодіння і утвердження приватної власності, загострення суперечностей між патриціями, які захопили значну частину громадських земель, і плебеями обумовили розклад общинних відносин.

Протягом VІ-ІІІ ст. до н. е. в Італії склалось рабовласницьке суспільство. Рабство мало патріархальний характер, було в основному домашнім, борговим, спадковим. Головною виробничою силою залишалося вільне населення. Реформи царя Сервія Туллія (середина VI ст. до н. е.) остаточно знищили пережитки родового ладу, поділивши римське населення на 5 категорій не за родовими, а за майновими ознаками.

Розгорнулася боротьба за землю, в ході якої сформувалося велике землеволодіння. Закони XII таблиць (середина V ст. до н. е.) як збірник правових норм захищали приватну власність, економічні й політичні права рабовласників, юридичне закріплювали інститут клієнтели, боргове рабство. У другій половині IV ст. до н. е. були спроби обмежити захоплення общинних земель, встановити норму володіння в 500 югерів (125 га) і норму для випасу худоби (100 голів великої і 500 - дрібної). На початку IV ст. до н. е. римські громадяни були звільнені від боргового рабства.

 

     

Становленню й утвердженню рабовласницьких відносин сприяла територіальна експансія, яку вела Римська республіка. До середини III ст. до н. е. була захоплена вся Італія. В І ст. до н. е. Рим перетворився на світову державу від Атлантичного океану на Заході до Тигру і Євфрату на Сході. Війни стали головним джерелом рабства.

ІІ - І ст. до н. е. були періодом розвитку рабовласницького господарства, що набуло класичних форм. Економічне піднесення продовжувалося в перші два століття н. е. в межах Римської імперії. Раби відігравали роль основної виробничої сили в усіх галузях господарства. В І ст. до н. е. в Італії налічувалося близько 12 млн. рабів при 10 млн. вільних. Раби поділялися на міських і сільськогосподарських. До міських відносились слуги, ремісники, вчителі, управителі, медики та інші і використовувалися в домашньому господарстві. Багато рабів працювало в ремісничих майстернях, рудниках, каменоломнях, але основна частина - в сільському господарстві. Міжнародним центром работоргівлі був Делос, там щодня продавали до 10 тис. рабів-іноземців. Римське право забороняло перетворювати своїх громадян на рабів. Переважало приватне рабовласництво, значення державного було незначним.

Объяснение:

4,5(84 оценок)
Ответ:
yulis1929
yulis1929
03.04.2020

Міщани у XIV-XVII ст. стан людей, які проживали в містах Литви та Польщі. Вони засновували цехи, які об'єднували ремісників за їхнім фахом. За соціальною структурою М. поділялися на три групи: патриціат — міські багатії, які мали провід, середнє міщанство та незаможне — плебс. Групи міщан різних національностей, віросповідання підлягали різним юрисдикціям. Як відомо, в містах Речі Посполитої магдебурзьким правом користувалися лише римокатолики. Участь українців у самоврядуванні була обмежена, тому українські міщани мусили вести боротьбу водночас проти соціального і релігійно-національного гніту. У цій боротьбі організацією українського міщанства стали братства. Завдяки їхній діяльності за часів, коли вищі стани почали полонізуватися, керівництво українським національним життям переходило до міщан. Зокрема, в XVI ст. українське міщанство стало осередком боротьби за національні права на релігійному, політичному й культурному полі. Воно також надало нового спрямування козацтву — зміцнило його активними, інтелектуально вищими силами, залучило до спільних національнополітичних змагань, надихнуло прагненнями державноговідродження України.

4,7(10 оценок)
Новые ответы от MOGZ: История
logo
Вход Регистрация
Что ты хочешь узнать?
Спроси Mozg
Открыть лучший ответ