на початку xx ст. в сфері художньої творчості — в літературі, архітектурі, живописі, музиці, театральному мистецтві — виникють течії, групи та школи, які прийнято позначати загальним терміном “модернізм” (сучасний, новий). модернізм не є спробою знайти щось спільне в роботі майстрів, навпаки, їх об’єднує ріноманітність і різноплановість. вкожній з цих течій присутній авангардизм, що являю собою форму зречення визнаних норм і традицій, бунт проти старих форм як i в мистецтвi, так й у життi взагалi. у той же час у рiзних майстрiв абсолютно рiзними були, з одного боку, цілі, а з iншого — тон і спрямованість протесту.
особливо цінуєтьсяунікальність, впровадження особливого, ні на кого не схожого образу, що пов’язано зі зміною в загальних естетичних нормах. навiдміну від старого пошуку прекрасного, коли все мистецтво минулого століття пронизане гуманізмом, в xx столітті, головним критерієм стає так звана потворність, зникаілісна людська особистість як ідея, що може призвести до зміни і основ творчості. натомість головною цінністю стає внутрішній світмитця, його право без обмежень вибирати способи вираження своїх переживань, асоціацій.
образотворче миcтецтво cтає cферою, де на початку cтоліття найбiльш очевидно проявляється протест, художній пошук і новаторство. основними напямками в цей час стає cюрреалізм і абстракціонізм.
повертаючить до художньої культури україни, потрібно зазначити, що тут на ситуацію впливає також і кардинальні політичні зміни, що стаються в 1917 році. в першій половині xx століття, ми охоплюємо три етапи розвитку української кольтури: дореволюційний (до 1917 року), короткий етап відновлення української державності, перемога лютневої революції 1917 р. в росії відкрила певні реальні можливості для відродження української культури (1917-1921 і власне радянський, я кий триває аж до 1991 року року (тут ми розглянемо добу злету 20-х рр. покоління «розстріляного відродження», яке вже в 30-ті рр. зазнало тотальних репресій не тільки проти митців, працівників культури, але й звичайних її носіїв).
на початку 20 століття на сцені українського живопису виступають такі митці як микола пимоненко (25 лютого 1862– 13 березня 1912), він зображує красу і мальовничість природи, а також український побут. найбільш відомі його роботи – «святочне ворожіння», «весілля в київській губернії», «сінокіс», «проводи рекрутів». загалом розвивається пейзажний живопис, серед пердставників якого виступає сергій васильківський (7 жовтня 1854 – 24 вересня 1917), який оспівує українську природу на своїх полотнах «отара в степу», «ранок», «козача левада», «степ на україні», «в запорізькому степу», «на харківщині», в цьому жанрі також виступають володимир орловський (20 січня 1842 – 19 лютого 1914) «затишшя», «повінь», «березовий гай»,
Священные быки имели особые приметы. Так, Апис должен был быть черного цвета с определенными отметинами на лбу - в виде треугольника, а на спине - похожими по очертанию на летящего скарабея и на летящего же коршуна. Подобные отметины сделаны и на статуэтке Аписа. Апис жил при храме Птаха в Мемфисе, здесь же в особом помещении жила и корова, родившая данного Аписа. После смерти Аписа искали нового быка и когда находили такое животное, которое отвечало всем требуемым условиям, его торжественно провозглашали Аписом. Умерших Аписов бальзамировали и хоронили в больших каменных саркофагах в вырубленных в скале гробницах. Культ Аписа был связан и с культом Осириса: оба бога считались воплощением сил плодородия, в обоих отразилось поклонение Нилу и луне Египтяне поклонялись священным животным. При одном из храмов в Мемфисе содержали большого черного быка с белой отметиной на лбу. Его звали Апис. Вся страна погружалась в печаль, когда этот бык умирал. Жрецы тогда подыскивали нового Аписа. В искусственном озере содержали ручного крокодила по имени Сёбек. Его кормили отборной пищей, вешали золотые серьги, а на передние лапы надевали кольца. Археологи находят в песках Египта целые кладбища священных кошек, крокодилов, быков, похороненных по особым правилам. Священный бык Апис изображен идущим, между его рогами - диск с уреем, на спине - попона. Белки глаз инкрустированы электром. Горова и бык, были одними из наиболее почитаемых в древнем Египте животных. Бык был первым человека в труде: на быках пахали, быки молотили, быки же везли египтянина в его «дом вечности» - на кладбище. Мясо, молоко, шкуры крупного рогатого скота играли существенную роль в хозяйстве египтян. Отсюда понятно, что люди во многих местах долины Нила издревле поклонялись быку и корове. Почитание быков, как и все культы животных в Египте, корнями своими восходит еще к периоду родового строя. Бык воспринимался как олицетворение силы и плодородия. Позднее, с развитием общественных отношений, почитание быков в рабовладельческом Египте было слито в различных местностях с культами тех богов плодородия, которые приобретали в данном центре господствующее положение. Быки при этом стали считаться душами таких богов, т. е. их земными воплощениями. Апис стал считаться душой мемфисского Птаха, Мневис - гелиопольского Ра, Бухис - бога Монту в Гермонтисе
КРОМВЕЛЬ (Cromwell) Оливер (25 апреля 1599, Хантингдон - 3 сентября 1658, Лондон), вождь Английской революции, выдающийся военачальник и полководец, государственный деятель, в 1653-58 лорд-протектор Англии. Родился в семье небогатого пуританского землевладельца Роберта Кромвеля. Учился в городской школе Хантингдона, затем в 1616-17 в Кембриджском университете. В 1619-20 обучался праву в Лондоне. 22 августа 1620 женился на пуританке Элизабет Буршье. Начало парламентской и военной карьеры В 1620-28 живет с семьей в Хантингдоне, занимается сельским хозяйством. В 1628 избран в парламент от Хантингдона. В феврале 1629 впервые выступает в парламенте в защиту пуританских проповедников. В марте 1629 Карл I распускает парламент, и Кромвель в течение 11 лет ведет жизнь сельского хозяина: арендует пастбища, разводит скот, в 1636-38 участвует в народном движении в защиту общинных прав крестьян. В апреле 1640 избран депутатом в Короткий, а в ноябре 1640 в Долгий парламент от Кембриджа. В августе 1642 с началом гражданской войны между парламентом и королем вступает в парламентскую армию в чине капитана и начинает собирать отряд добровольцев. В феврале 1643 назначен полковником войск Восточной ассоциации графств. Создает и обучает Армию Нового образца - "железнобоких". Участвует в ряде битв. В августе 1643 становится заместителем главнокомандующего парламентским войском графа Манчестера; в октябре 1643 наносит первое поражение роялистам при Уинсби. В 1644 назначен лейтенант-генералом парламентских войск, в июле 1644 одерживает победу при Марстон-Муре. В ноябре-декабре 1644 в парламенте обвиняет графа Манчестера в бездействии и требует коренной реформы армии. В 1645 продолжает формировать и обучать армейские отряды, 14 июня одерживает окончательную победу над роялистами при Нейзби. Установление республики В 1647 начинается демократическое движение левеллеров, требующих продолжения революции. Армия захватывает в плен короля. Кромвель переходит на ее сторону и 6 августа 1647 во главе ее вступает в Лондон. Однако затем Кромвель и высшие офицеры начинают переговоры с королем, и левеллеры объявляют его предателем. В октябре - ноябре в Петни на заседании Совета армии Кромвель участвует в обсуждении левеллерской демократической конституции "Народного соглашения" и отвергает ее. В ноябре он подавляет выступление левеллеров в Уэре. Весной 1648 он сражается против роялистов - сначала в Уэльсе, затем одерживает победу при Престоне. В сентябре-октябре воюет с шотландскими роялистами на севере, в начале октября вступает в Эдинбург и заключает мир. В январе 1649 начинается суд над Карлом I. Кромвель добивается осуждения и казни короля. Подавление освободительных движений. Разгон парламента После установления республики Кромвель становится фактически ее правителем. В мае 1649 он подавляет восстание левеллеров в Бэрфорде, потом высаживается с армией в мятежной Ирландии и завоевывает ее с невиданной жестокостью. В мае 1650 отправляется подавлять роялистов в Шотландии. В сентябре 1650 он одерживает крупную победу при Денбаре, в сентябре 1651 - при Вустере. В апреле 1653, поддержанный широким недовольством народных масс, Кромвель силой разгоняет "охвостье" Долгого парламента и собирает Малый, или Бэрбонский парламент из представителей религиозных конгрегаций. Попытки парламента провести ряд демократических реформ вызывают недовольство имущих классов, и после его самороспуска под давлением офицеров Кромвель 16 декабря 1653 устанавливает новую конституцию "Орудие управления", которая дает ему диктаторские полномочия в качестве лорда-протектора Англии, Шотландии и Ирландии. Деятельность в роли лорда-протектора В качестве протектора Кромвель ведет успешную внешнюю и колониальную политику: заключает выгодный мир с Голландией, подписывает торговый договор со Швецией, его флот захватывает остров Ямайку. Внутренняя политика менее удачна из-за продолжающегося экономического кризиса и нерешенности ряда важных социальных проблем. Парламент, созванный в сентябре 1654, ставит под вопрос неограниченные полномочия протектора, и Кромвель распускает его в январе 1655. В августе 1655 он разделяет Англию и Уэльс на 11 военно-административных округов во главе с майор-генералами, наделенными всей полнотой полицейской власти. Эта мера приводит к росту финансового дефицита и всеобщему недовольству режимом. В феврале 1657 в парламент вносится "Смиренная петиция и совет": Кромвелю предлагают королевский титул. 8 мая он под нажимом офицеров отказывается от него, но принимает новую конституцию, которая наделяет его монархической властью. 3 сентября 1658 Кромвель умирает. Преемником на посту лорда-протектора объявляется его старший сын Ричард.
на початку xx ст. в сфері художньої творчості — в літературі, архітектурі, живописі, музиці, театральному мистецтві — виникють течії, групи та школи, які прийнято позначати загальним терміном “модернізм” (сучасний, новий). модернізм не є спробою знайти щось спільне в роботі майстрів, навпаки, їх об’єднує ріноманітність і різноплановість. вкожній з цих течій присутній авангардизм, що являю собою форму зречення визнаних норм і традицій, бунт проти старих форм як i в мистецтвi, так й у життi взагалi. у той же час у рiзних майстрiв абсолютно рiзними були, з одного боку, цілі, а з iншого — тон і спрямованість протесту.
особливо цінуєтьсяунікальність, впровадження особливого, ні на кого не схожого образу, що пов’язано зі зміною в загальних естетичних нормах. навiдміну від старого пошуку прекрасного, коли все мистецтво минулого століття пронизане гуманізмом, в xx столітті, головним критерієм стає так звана потворність, зникаілісна людська особистість як ідея, що може призвести до зміни і основ творчості. натомість головною цінністю стає внутрішній світмитця, його право без обмежень вибирати способи вираження своїх переживань, асоціацій.
образотворче миcтецтво cтає cферою, де на початку cтоліття найбiльш очевидно проявляється протест, художній пошук і новаторство. основними напямками в цей час стає cюрреалізм і абстракціонізм.
повертаючить до художньої культури україни, потрібно зазначити, що тут на ситуацію впливає також і кардинальні політичні зміни, що стаються в 1917 році. в першій половині xx століття, ми охоплюємо три етапи розвитку української кольтури: дореволюційний (до 1917 року), короткий етап відновлення української державності, перемога лютневої революції 1917 р. в росії відкрила певні реальні можливості для відродження української культури (1917-1921 і власне радянський, я кий триває аж до 1991 року року (тут ми розглянемо добу злету 20-х рр. покоління «розстріляного відродження», яке вже в 30-ті рр. зазнало тотальних репресій не тільки проти митців, працівників культури, але й звичайних її носіїв).
на початку 20 століття на сцені українського живопису виступають такі митці як микола пимоненко (25 лютого 1862– 13 березня 1912), він зображує красу і мальовничість природи, а також український побут. найбільш відомі його роботи – «святочне ворожіння», «весілля в київській губернії», «сінокіс», «проводи рекрутів». загалом розвивається пейзажний живопис, серед пердставників якого виступає сергій васильківський (7 жовтня 1854 – 24 вересня 1917), який оспівує українську природу на своїх полотнах «отара в степу», «ранок», «козача левада», «степ на україні», «в запорізькому степу», «на харківщині», в цьому жанрі також виступають володимир орловський (20 січня 1842 – 19 лютого 1914) «затишшя», «повінь», «березовий гай»,