Объяснение:
1991 року, після перемоги Заходу в холодній війні проти Радянського Союзу та розпаду останнього, Україна втретє за свою новітню історією стала незалежною країною.
Уперше прямий нащадок середньовічної європейської держави Русі зі столицею в стародавньому Києві — козацька держава Україна — стала незалежною ще в середині XVII століття. Її ім’я вперше згадується в Київському літописному зводі за Іпатіївським списком від 1187 року та, вірогідно, походить від слов’янського «відокремлена, родова країна».
Але навіть перша короткочасна поява Української козацької держави в ті часи, за сто років до початку боротьби за свою незалежність Сполучених Штатів Америки (1775 — 1783 ), коли ще не існувало об’єднаних Німеччини та Італії, Нідерланди тільки завершували боротьбу за свою незалежність, а Британія та Франція ще були послаблені наслідками власних громадянських війн, докорінним чином змінила стратегічний баланс сил в Європі, та й згодом — і у світі.
Внаслідок боротьби українського народу в період із 1648 по 1654 роки проти спроби його повного покріпачення та полонізації з боку найбільшої на той час європейської держави — Речі Посполитої (сучасні Польща, Литва, Україна та Білорусь) — остання була стратегічно послаблена. Уже через рік після відокремлення від неї 1654 року України більша частина Польщі з ії старою та новою столицями — Краковом та Варшавою — була тимчасово захоплена 1655 року шведами.
ВЕЛИКИЙ КНЯЗЬ КИЇВСЬКИЙ ВОЛОДИМИР ХРЕСТИТЕЛЬ (НА МАЛЮНКУ), ЯК І БАТЬКО ЙОГО, СВЯТОСЛАВ ХОРОБРИЙ, УВІЙШОВ В ІСТОРІЮ В РОЛІ ФУНДАТОРА ДАВНЬОРУСЬКОЇ ІМПЕРІЇ РЮРИКОВИЧІВ / ФОТО З САЙТА UKRMAP.SU
Річ Посполита ще певний час відігравала важливу роль у європейській політиці, але, втративши більшість людських і природних ресурсів України, сама стала надто вразливою з боку новонародженої за до України євразійської імперії, яка 1721р. взяла собі назву Російської. Після двох ії поділів — між цією новою імперією та Австрією і Пруссією (1772-го і 1793-го) — ії остатній, третій, розподіл 1795 року позбавив уже саму Польщу незалежності, аж до 1918 року.
Україна ж, приєднавшись 1654 року до переважно азійської за культурою та формою правління Московської держави (цар якої до 1686 року, де-факто, та до 1700 року, де-юре, сплачував данину кримському ханові — васалу турецького султана), заклала тим самим основні підвалини для ії європеїзації та модернізації, за рахунок свого культурного, людського та матеріального підсилення.
Українська козацька держава начебто прикрила своїм тілом — власним народом, культурою та територією — слабкі південно-західні кордони Московії та одночасно завдала смертельної рани ії головному ворогові тих часів — Речі Посполитій. Невдовзі Московія привласнила собі майже тисячолітню історію та культурну спадщину всієї стародавньої Русі, використала ії старовинну назву (не треба плутати слово «Росія» із словом «Русь», як і «росіянин» із «русином», «русичем») та перейменувала свій у більшості фінно-угро-татарський народ із «московітів» на «росіян», «великоросів».
Прямі нащадки «руських людей», «русичів» — українці, від пращурів яких свого часу й прийшла християнська віра та основи державності на московські землі (дата заснування Москви — 1147 рік), були, відповідно, перейменовані в новій імперії на «малоросів». Поступово порівняно слабка, як для Європи, Московська держава перетворилася на потужну євроазійську імперію, без якої вже не можна було вирішувати більшість стратегічних питань не тільки в Європі, а згодом — й у світі.
Між тим останні досягнення у розвитку наукових і прикладних генетичних досліджень різних народностей у Європі, у поєднанні з більш уважним переосмисленням уже відомих історичних джерел, відкривають у наші часи й нові можливості для більш повної оцінки характеру стародавньої держави Русі-України, зокрема ії зв’язків із стародавньою Болгарією, а також історичного права сучасної Росії на вживання терміну «малороси» по відношенню до українців. .
Условия и основы развития торговли. Со второй половины XIII в. началась новая полоса в жизни страны, в истории торговли. Завоевание страны войсками кочевников монголо-татар нанесло страшный удар по экономическому, социальному и культурному развитию Руси. В 1230-е – 1240-е гг. Русь пережила два похода захватчиков – на Северо-Восточную и Южную Русь. Позже, особенно в конце XIII в., враждовавшие между собой русские князья привлекали татарские военные силы в междоусобицы. И в это время русские земли страдали от грабежей как захватчиков, так и местных князей. Поэтому общая картина разорения страны складывается как из трагедии 1230-40-х, так и из разорений 90-х гг. XIII в. Поскольку борьба против захватчиков опиралась на города, то именно они – главные центры торговли – оказались резко ослабленными после нашествия. Некоторые города сжигали по нескольку раз. Часть из них была безвозвратно уничтожена. Пострадала и городская земледельческая округа. Во время осады городов сельские жители укрывались в них. Там они погибали вместе с другими защитниками городов. Со смертью земледельцев сельская местность опустела. Поля стали зарастать кустарником и лесом.
Уменьшилось население и без того редко заселённой страны. Неблагоприятная демографическая ситуация затрудняла восстановление разрушенного и ещё сильнее, чем прежде, тормозила развитие разделения труда – основы торговли.
В борьбе была перебита значительная часть бояр-землевладельцев. С их гибелью и в результате грабежей со стороны завоевателей распадались вотчины – основа феодального строя. Снизился уровень развития общественных отношений. Они как бы вернулись к более примитивной ступени развития феодализма. Это вело также к сужению круга потребителей предметов роскоши, к снижению уровня потребностей населения, что сказывалось на развитии торговли.
Русские княжества оказались во власти завоевателей монголо-татар. Правда, власть продолжала оставаться в руках русских князей, которые теперь были подданными хана Золотой Орды. Одному из них завоеватели обычно давали грамоту – ярлык – на великое княжение Владимирское. Этот князь формально был главой всей Руси. Московские князья, владевшие таким ярлыком в XIV-XV вв., придерживались политики компромисса с завоевателями. Эта политика возрождению страны.
Основным проявлением зависимости русских княжеств от монголо-татарского государства Золотой Орды была ежегодная дань. Сперва она взималась мехами, потом завоеватели перевели её на серебро. Для Руси серебро было привозным товаром, который шёл из Западной Европы. Данью облагался каждый крестьянский двор. Обычно деревня платила ежегодную дань по 50 копеек. В середине XIV в. Северо-Восточная Русь платила татарам ежегодно 10 тыс. рублей. Огромное количество серебра шло в Орду.
Покорители Руси не селились среди русского населения, а жили отдельно, сохраняя свой кочевой быт. Главный центр Золотой Орды – город Сарай (в переводе – «дворец») - находился в Поволжье. Сложение на нижнем и среднем течении Волги Золотой Орды, - части огромной монгольской империи, значительное укрепление монголо-татарского государства в первой половине XIV в., прекращение борьбы с завоевателями, стабилизация политической ситуации положительно повлияли на торговлю. Ордынская власть охраняла торговые пути. В первой половине XIV в. монголо-татары приняли ислам, у них установились тесные контакты с арабами. Поэтому в Восточной Европе снова появились арабские купцы. Возродилось значение Волжского торгового пути. Оживились торговые связи центра русских земель с Крымом. Здесь под покровительством ордынской власти действовали итальянские купцы, стояли торговые города – Сýрож, Кáфа.
ответ:
пролетариат. или во мн.ч.