Серп - то , чем собирают в полях урожай. прядение - все равно , что вязание. боги - все высшие ,те кому поклоняются люди. старейшина - мэр , руководитель. совет старейшен - это что то типо нынешнего " круглого стола". племя - несколько семей проживающие вместе. молитва - то с чем мы обращаемся к Богу. религиозный обряд - это когда какую либо жертву ( человека , животного) приносят богам , чтобы они людям ( например добиться хорошего урожая) и не насылали на них разные бедствия( например : разные природные катаклизмы).
Українські землі напередодні утворення Київської держави Протягом VII—IX ст. слов'яни розселилися на значній території Східної Європи. Згідно з літописом «Повість минулих літ» вони об'єднувалися в союзи племен. Поляни жили навколо Києва на Середньому Подніпров'ї; їхніми сусідами були сіверяни, що мешкали понад Десною.На захід від полян мешкали древляни та дреговичі. Західні межі розселення сягали Прикарпаття, де жили білі хорвати; а вздовж ріки Західний Буг були землі волинян і дулібів. Уличі і тиверці жили в басейнах Дністра та Південного Бугу біля Чорного моря. На межі VIII—IX ст. у східних слов'ян почали формуватися засади державності. Формування державності є підсумком тривалого і складного розвитку суспільства. Передумови для неї виникли й у слов'ян.
Передумови формування державності у слов'ян Економічні: перехід до орного землеробства; відокремлення ремесла від землеробства; зосередження ремесла в містах; розвиток обміну. Політичні: потреба родоплемінної знаті у захисті своїх привілеїв і захопленні нових багатств; формування союзів племен; загроза нападу зовнішніх ворогів; достатня військова організація. Соціальні: зміна родової общини сусідською, виникнення нерівності, поява експлуатації людини людиною. Руська земля утворилася внаслідок державного об'єднання союзів східнослов'янських племен у другій половині І тис. н. є. На великій території Руської землі із союзів племен утворювались князівства і засновувались міста — Київ, Новгород, Чернігів, Переяслав та ін. Більшість з них стали центрами князівств. Головним містом Української - Руської землі визначився Київ. Це місто виникло майже в центрі слов'янських земель на правому березі Дніпра. За легендою це місто, що знаходилося у землях полян, було засновано трьома братами: Києм, Щеком, Хоривом та їхньою сестрою Либіддю на нинішній Старокиївській горі. Місто дістало назву на честь старшого брата Кия — полянського князя. Отже, Київ був центром племені полян, що жили в Середньому Подніпров'ї. Спочатку він був укріпленим поселенням, огородженим ровом та земним валом. Він був столицею Полянського князівства, в ньому стояли князівський палац, житлові будинки, основні господарські та культові споруди. Про Кия ж відомо, що, закінчивши спорудження міста на Дніпрі наприкінці V ст., він здійснив похід на Візантію, вів переговори з візантійським імператором, уклав торгову угоду з Візантією, а повертаючись назад, на Дунаї заклав місто Києвець. Сусідами слов'ян на північному заході були племена балтів та норманів (варягів), на сході та на півдні — хозари й печеніги та інші кочові племена. Між слов'янами та їхніми сусідами відбувалися сутички за володіння річковими шляхами для ведення торгівлі з країнами Сходу та Візантією. У IX ст. на слов'янських землях з'явилися варяги, чиї морські походи не давали спокою всій Західній Європі. У IX—XI ст. вони як найманці були на службі у руських князів і візантійських імператорів. У VIII ст. на сході від Руської землі з'явилася держава хозарів — Хозарський каганат. Войовничі хозари підкорили собі і обклали даниною полян, сіверян і в'ятичів. Але хозарське поневолення тривало недовго. Поляни за до варягів на початку IX ст. змогли повернути собі незалежність. Наприкінці IX ст. в південноукраїнських степах з'явився новий небезпечний ворог — печеніги, тюркські племена, основним заняттям яких були набіги на сусідні племена і країни. Протягом X—XI ст. русичі вели з ними тривалу боротьбу. Передумовою створення Київської Русі був розклад родоплемінного ладу у слов'ян, : виокремлення правлячої верхівки, що складалася з князів — вождів союзів племен, князівських дружинників, старійшин. Поступово занепадає роль віча, на якому і раніше вирішувались найголовніші справи. Воно почало скликатися тоді, коли це було потрібно князеві. Втрачається значення народного ополчення, оскільки навколо князів формуються постійні дружини — об'єднання бойових соратників, друзів князя. За до дружин князі завойовували нові землі, збирали данину, голос дружини міг бути вирішальним у питаннях війни та миру, вирішенні інших важливих проблем. Знатні дружинники і родова знать становили при князі боярську раду, що була дорадчим органом. Поступово виникала верства великих землевласників — бояр, які отримували від князя за службу вотчини (великі земельні маєтки, що передавались у спадщину). У IX ст. київські князі поширили свою владу на сусідні землі. Коли у середині IX ст. правителем Києва був князь Дір, арабський історик, географ і мандрівник Хасан аль Масуді писав, що Дір — «перший серед слов'янських царів», який володів «великими містами і багатьма населеними країнами». Становлення Київської держави пов'язане і з ім'ям князя Аскольда. Він проводив сміливу і далекоглядну політику, чим зміцнив свою державу. Для посилення авторитету своєї влади він прийняв титул кагана, що тоді був рівний титулові імператора, чим поставив Руську державу на один щабель з Візантією та Хозарією — найсильнішими тогочасними державами.
