У кінці XVIII століття територія України була розділена між Австрійсько-Угорською (20 % площі) і Російською (80 % площі) імперіями. До того часу завершилася ліквідація української державності. В обох імперіях розгалужений бюрократичний апарат повністю контролював всі сторони життя суспільства. У Росії у XIX столітті особливу роль починає відігравати поліція, 3-є відділення Власної Його Імператорської Величності канцелярії, жандармерія. Широкими правами наділяється цензура. Вживання української мови зберігається винятково у народному середовищі. Тобто, на рубежі XVIII—XIX століть у розвитку української культури склалася кризова, критична ситуація. Власне, стояло питання про саме її існування. Тут можлива історична аналогія зі станом української культури у XVI столітті, коли значна частина найосвіченіших вищих феодальних шарів українського суспільства відмовилася від національної культури, православ'я, ополячилася. В тих умовах роль духовного лідера українського суспільства взяло на себе козацтво. Однак до кінця XVIII століття козацька старшина стала частиною російського дворянства і втратила колишню роль. У XIX столітті в Україні поступово складається новий соціальний шар суспільства — національна інтелігенція. Поява в її особі культурної еліти і збереження національних культурних традицій в народному середовищі зробили реальним українське культурне відродження.
Українська культурна і національна ідентифікація наприкінці XIX ст. формувалась на противагу загальноросійській культурній ідентифікації і була з самого початку тісно пов'язана з фольклорним шаром західно- та південноруської культури. Шанобливе ставлення до малоросійського фольклору породило українофільство, а потім — ідею державної самостійності України. Із самого початку українська національна культура і українська національна ідентичність у тому вигляді, в якому вони формувались у кінці XIX — на початку XX ст., були максимально наближені до самосвідомості, менталітету народних, селянських мас. І це вирішальний момент у розумінні української національної ідентичності[1].
Столыпинская аграрная реформа — обобщённое название широкого комплекса мероприятий в области сельского хозяйства, проводившихся правительством России под руководством П. А. Столыпина, начиная с 1906 года. Основными направлениями реформы были передача надельных земель в собственность крестьян, постепенное упразднение сельской общины как коллективного собственника земель, широкое кредитование крестьян, скупка помещичьих земель для перепродажи крестьянам на льготных условиях, землеустройство, позволяющее оптимизировать крестьянское хозяйство за счёт ликвидации чересполосицы.
Ход революции: Король созывает парламент, так как началась революция в Шотландии - это первый этап 1640-1642
В 1642 году начинается открытая война между королём и парламентом (по 1647 год) Этот период выявил очевидные противоречия между самодержавными представлениями английского короля, которые шли вразрез с представлениями парламента о том, как надо управлять государством в 17 веке.
1648-1649 года - Англия становится государством с республиканской формой правления.
Одновременно с революцией формируется особый конституционный обычай Англии - неписанная конституция.
1653-1659 протекторат Кромвеля
1659-1660 - происходит реставрация монархического строя, но теперь он ограничен целым рядом правовых актов (Конституция). Итог: Революция позволила Англии сменить форму правления на значительно более прогрессивную, отвечающую вызовам времени ,кроме того, революция позволила развиваться капиталистическим отношениям в полной мере, а это, в свою очередь, позволила Англии стать одной из самых развитых стран своего времени. Революция в Англии создала отчётливый прецедент, которым затем воспользовались во многих странах континентальной Европы, а затем и во всём мире