У кінці XVIII століття територія України була розділена між Австрійсько-Угорською (20 % площі) і Російською (80 % площі) імперіями. До того часу завершилася ліквідація української державності. В обох імперіях розгалужений бюрократичний апарат повністю контролював всі сторони життя суспільства. У Росії у XIX столітті особливу роль починає відігравати поліція, 3-є відділення Власної Його Імператорської Величності канцелярії, жандармерія. Широкими правами наділяється цензура. Вживання української мови зберігається винятково у народному середовищі. Тобто, на рубежі XVIII—XIX століть у розвитку української культури склалася кризова, критична ситуація. Власне, стояло питання про саме її існування. Тут можлива історична аналогія зі станом української культури у XVI столітті, коли значна частина найосвіченіших вищих феодальних шарів українського суспільства відмовилася від національної культури, православ'я, ополячилася. В тих умовах роль духовного лідера українського суспільства взяло на себе козацтво. Однак до кінця XVIII століття козацька старшина стала частиною російського дворянства і втратила колишню роль. У XIX столітті в Україні поступово складається новий соціальний шар суспільства — національна інтелігенція. Поява в її особі культурної еліти і збереження національних культурних традицій в народному середовищі зробили реальним українське культурне відродження.
Українська культурна і національна ідентифікація наприкінці XIX ст. формувалась на противагу загальноросійській культурній ідентифікації і була з самого початку тісно пов'язана з фольклорним шаром західно- та південноруської культури. Шанобливе ставлення до малоросійського фольклору породило українофільство, а потім — ідею державної самостійності України. Із самого початку українська національна культура і українська національна ідентичність у тому вигляді, в якому вони формувались у кінці XIX — на початку XX ст., були максимально наближені до самосвідомості, менталітету народних, селянських мас. І це вирішальний момент у розумінні української національної ідентичності[1].
Объяснение:Перші письмові згадки про українських козаків зустрічаються у 1489 р. та 1492 р. Але різке зростання чисельності козацтва припадає на XVI ст.
Козацтво виникло на південноукраїнських землях - на території від середнього Подніпров'я і майже до Дністра (південні окраїни Київщини, Брацлавщини, Поділля). Ці землі називалися Диким Полем: після нашестя монголо-татар, а потім, унаслідок частих нападів Кримського ханства, землі обезлюділи і залишалися незаселеними. Центром козацтва стало Запорожжя - степи за порогами Дніпра.
Причини виникнення
- Наявність в українському суспільстві окремих в вільних людей, що займали проміжне становище між незаможною шляхтою та селянством.
Посилення соціального та релігійного гноблення, закріпачення селянства. Селяни та міщани тікали від феодальних повинностей та державних податків.
Постійна військова небезпека з боку Кримського ханства та кочових татарських орд.
В окремих випадках - організаторська роль місцевих, прикордонних землевласників і урядовців.
Козацтво поповнювалося вихідцями із різних верств населення: селян, міщан, шляхти.
Козаки користувалися господарськими угіддями, займалися промислами, брали участь у самоуправлінні. Для оборони від турецько-татарської агресії козаки об'єднувалися у військові загони. Вони і самі завдавали ударів татарам та туркам: спускаючись по Дніпру на своїх великих човнах - "чайках", вони нападали на татарські гарнізони, турецькі галери, фортеці.
Етнічний склад козацтва
Основна маса козаків поповнювалася за рахунок українців, були серед них і білоруси, росіяни, молдавани. Трап
История католических рыцарских орденов Испании относит нас ко времени Реконкисты.
В ходе Реконкисты фактически формировалась единая испанская нация. Большую роль сыграла сплочённость против общего врага. Многие черты национального характера обусловлены именно ею. Самый разгар освободительного движения пришёлся на 13 и 14 века. В это же время наблюдается особый подъём национального самосознания. В обороне отвоёванных территорий всё большая роль принадлежит рыцарским орденам.
Орден Алькантара (Кастилия) (фото 1) — католический военный орден, существоваший в XII — XIX веках на территории Кастилии (Испания).
Орден Алькантара был основан около 1156 г. Целью ордена было изгнание мусульман из Пиренейского полуостровa. В 1830-х гг. орден был национализирован испанской короной и прекратил свое существование. В настоящее время король награждает орденом Алькантара лишь тех граждан, кто проявил себя в военной службе Испании.
Орден Калатравы(фото 2) -святого Иакова — католический военный орден, существовавший в XII — XIX веках, на территории Испании. Это первый католический орден на испанской земле, основанный цистерцианцами в Кастилии в 1157 и утверждённый папой Александром III в 1164.
В 15 веке, имея многочисленных вассалов по всей Испании, Орден уже скорее участвовал в конфликтах между христианскими правителями, чем в Реконкисте. Это сильно не нравилось королям. В итоге после смерти магистра дона Гарсии Лопеса де Падилья Феранандо и Изабелла присоединили владения Ордена к Короне. В 1883 году орден был ликвидирован.
В 1201 году король Арагона Педро II основал Орден Сан Хорге (фото 4) - святого Георгия.
Сперва он именовался Сан Хорге Альфама (по названию долины). Целью создания было давление на мусульман у югу от Эбро.
Пережив почти полный упадок в связи с убийством короля-основателя, орден был восстановлен вновь.Ставкой Ордена стал замок Аранда. Однако средств выделялось ничтожно мало. Монастырь был беден, да и рыцарей немного. Несмотря на это, они принимали участие во всех военных предприятиях.
В 1397 году король Мартин Гуманный объединил пришедший в окончательный упадок Орден Сан Хорге с Орденом Монтесы От Сан Хорге остался только их крест, принятый как официальный символ Монтесы (вместо использовавшегося ранее креста Калатравы).
Орден Монтесы (фото 3) - святой Марии Монтесской образован в 1317 году по инициативе короля Арагона Хайме II (он уступил замок Монтеса арагонским тамплиерам. Замок находился на сарацинской границе).
Рыцари Монтеса участвовали и в подавлении восстания в Валенсии, хотя по уставу их назначением была борьба с маврами. Впоследствии Орден Монтесы сделался главной военной силой Короны. Короли играли значительную роль в избрании магистров