22 червня 1941 року фашистська Німеччина віроломно напала на Радянський Союз. Почалася Велика Вітчизняна війна. За перші місяці війни 70464 мешканці області (з них – 18884 жінки) записалися добровольцями на фронт. Обставини військового часу вимагали негайної перебудови роботи промисловості, транспорту, сільського господарства. Вже з перших днів війни Миколаївські заводи і інші підприємства області були переведені на випуск озброєння, боєприпасів, ремонт військової техніки – для потреб фронту. Швидкими темпами освоювалося виробництво протитанкових мін, артилерійських снарядів, авіабомб, детонаторів. Робітники оголошували себе мобілізованими і добровільно працювали в цехах по півтори – дві зміни. Першою задачею для суднобудівників стала інтенсивна робота з метою найшвидшого закінчення і здачі кораблів, що знаходилися на плаву і мали великий відсоток технічної готовності. Складні задачі стояли перед працівниками сільського господарства області. Багато механізаторів пішли в Червону Армію, на їх місце прийшли жінки. На збиранні врожаю працювали всі жителі сіл, а також населення міст. За рішенням обкому партії, в місті створювалися винищувальні батальйони і загони народного ополчення. Вони цілодобово охороняли промислові підприємства, поля з іще незібраним хлібом, лікарні, водонапірні башти, колодязі, чергували біля телефонів у всіх організаціях. А тим часом фронт наближався до Миколаєва. Вже був узятий Первомайськ, оточена Одеса... Почалася евакуація основних промислових підприємств, разом з кваліфікованими працівниками углиб СРСР. 5 серпня над Миколаєвом з'явилися фашистські бомбардувальники. На суднобудівельні заводи, електростанції, вокзал, порт були скинуті бомби, запалали пожежі. 16 серпня гітлерівські війська захопили Миколаїв, а незабаром та ж доля спіткала всю область. З перших днів окупації фашистські загарбники почали упроваджувати так званий «новий порядок». Накази і розпорядження, якими фашисти регламентували життя жителів Миколаєва, закінчувалися словами: «за неслухняність – смертна страта». Фабрикою смерті стали табори «Шталаг-364» (с. Темвод на околиці Миколаєва), в с. Грейгове Жовтневого району. Фашистські кати скоювали масові вбивства в с.Богданівка Доманівського району. За роки окупації загарбники убили і замучили понад 105360 громадян, з них 74660 мирних жителів області, серед яких діти, старики, жінки, громадяни єврейської національності, 30699 – військовополонених. 25 тисяч чоловік насильно вивезено до Німеччини. Спалено сотні населених пунктів, зруйновано багато заводів, підприємств, житлових будинків, історичних пам'ятників. В умовах жорсткого окупаційного режиму росла хвиля опору: виникали підпільні організації, групи, партизанські загони. На території області діяло 110 підпільних організацій, партизанських загонів і диверсійно-розвідувальних груп. Серед них: підпільна організація «Миколаївський центр», «Центр», «Патріот Батьківщини», «Партизанська іскра», «Вознесенський центр», Баштанський і Казанківський партизанські загони і багато інших. Більше 25000 патріотів у складних і важких умовах підпілля вели жорстоку боротьбу з лютим ворогом. Багато хто з них нагороджений орденами і медалями, а четирьом– В. О. Лягіну, П. К. Гречаному, В. С. Моргуненку, Д. Г.Дяченко присвоєно звання Героя Радянського Союзу посмертно...ось
Я не уверенна, но вот:Во Владимиро-Суздальском княжестве Великокняжеская власть установилась в монархической форме. По своему государственному строю Владимиро-Суздальское княжество представляло раннефеодальную монархию. В XIII в. отношения между великим князем и удельными князьями определялись на основе сюзеренитета-вассалитета. Великий князь Владимиро-Суздальского княжества был носителем верховной власти. Органами управления Владимиро-Суздальского княжества были совет при князе, вече и феодальные съезды. Местное управление находилось в руках наместников и волостей, являвшихся представителями великого князя на местах и осуществлявших все функции управления и суда в отношении подвластного населения от имени самого князя. Законодательной основой Владимиро-Суздальской земли была система права Древнерусского государства: Русская Правда применялась здесь более длительное время, чем в других частях Руси.
