Одним из самых мощных произведений древнегреческого искусства является трагедия «Антигона» Софокла. Впервые она была поставлена в марте- апреле 442 г. до н.э. На русский язык переведена Ф.Ф. Зелинским.
В этом произведении Софокл вскрывает один из конфликтов, присущего тому времени, а именно: конфликт между родовыми неписанными законами и законами государственными.
Вот краткий сюжет этого произведения:
Антигона была дочерью царя Эдипа. У нее был очень сильный характер и огромная сила воли. Ее брат Полиник предал родных и погиб в борьбе со своим родным братом Этеоклом, защитником родины. Царь Креонт запретил хоронить предателя, он велел бросить его тело на растерзание псам и птицам. Антигона, несмотря на строжайший запрет Креонта, похоронила своего брата, выполнила религиозный обряд погребения. И за это понесла суровое наказание. Креонт приказал замуровать ее в пещере. Она была очень гордая и предпочла лучше умереть, чем повиноваться царю. После этого жених Антигоны - Гемон, который, кстати, был сыном царя Креонта, пронзил себя кинжалом. Жена Креонта Евридика, не смогла пережить смерть любимого сына и также лишила себя жизни. Несчастный, одинокий Креонт, слишком поздно понял свою ошибку, он был убит горем. Эти несчастья привели Креонта к признанию своего ничтожества и к смирению перед богами. Вот такая грустная история.
В новое время трагедия Софокла редко ставилась на сцене, но послужила источником вдохновения для многих художников.
Введение К середине 1980-х гг. Советский Союз оставался самым крупным по территории (1/6 обитаемой суши, 22,4 млн кв. км) и третьим по численности населения (после Китая и Индии) государством на Земле. Согласно переписи 1989 г., население страны составляло 286,7 млн человек, в городах проживало примерно 2/3 населения, в сельской местности – 1/3. СССР обладал огромными природными богатствами, не сопоставимыми ни с одной из стран мира; достиг определенных успехов в экономике, прежде всего в военной (космическая промышленность, военно-промышленный комплекс). С середины 1970-х гг. был установлен военно-стратегический паритет (примерное равенство) с США и всем блоком НАТО. Существовала достаточно развитая инфраструктура промышленности и сельского хозяйства, страна в основном обеспечивала себя продуктами питания и товарами широкого потребления (правда, на минимально допустимом уровне). Но положение СССР было противоречивым. С одной стороны, Советский Союз по-прежнему оставался великой державой, с другой – стремительно утрачивал этот статус. Главной причиной такого явления было экстенсивное развитие плановой социалистической экономики, прогрессирующее падение темпов роста промышленности и технико-экономическое отставание от стран Запада. Темпы прироста национального дохода к началу 1980-х гг. упали до уровня экономической стагнации (застоя). Дефицит внутреннего рынка покрывался импортом, приобретенным за «нефтедоллары», валютная выручка от продажи топливно-энергетических и сырьевых ресурсов направлялась в основном на решение текущих задач, а не на цели перспективной модернизации экономики. Социальные и национальные противоречия в стране находились в непроявленном состоянии, но уже заявляли о себе. При сохранении существовавших тенденций уже в ближайшем будущем СССР должен был утратить статус великой державы. Следовало что-то предпринимать, чтобы выйти из состояния застоя. К середине 1980-х гг. необходимость перемен явственно назрела. Это было понятно и прогрессивным деятелям КПСС. Лидером перемен стал новый генеральный секретарь ЦК партии М. С. Горбачев, объявивший курс на Перестройку. Она была неизбежна, породившими ее причинами стали стагнация в экономике, нарастание научно-технического отставания от Запада, коррупция, засилье бюрократии, политический кризис в руководстве страны, выразившийся, прежде всего, в сращивании партийно-государственной номенклатуры с теневой экономикой и др.
КАРЛ ВЕЛИКИЙ (лат. Carolus Magnus, фр. Charlemagne, нім. Karl der Große) (ок. 742-814), король франків і лангобардів, відтворювач Римської імперії на заході, один з найбільших правителів в історії. До кінця перебування Карла на троні його влада поширювалася на всю Центральну і Західну Європу – від Північного моря до Середземного і від Атлантичного океану до східних берегів Адріатичного моря. Карл заклав воєнізовані поселення в глибині мусульманської Іспанії і на території слов'янської Східної Європи, а на Балканах увійшов в безпосереднє зіткнення з владениямиВизантийской імперії. Але Карл Великий був не просто воєначальником, а й блискучим адміністратором, з вражаючою ефективністю правили колосальним і складно влаштованим королівством. Він провів численні економічні та аграрні реформи, опікувався освітою, активно брав участь у вирішенні складних церковних питань. Карл Великий зосередив у своїх руках владу над усіма сторонами життя, як релігійної, так і світської.Карл Великий народився, мабуть, в 742, днем його народження традиційно вважається 2 квітня. Відомості про місце, де він з'явився на світ, суперечливі: вказуються замки Інгельхайм поблизу Майнца і Карлхайм під Мюнхеном, а також Ахен і Зальцбург. Карл був старшим сином Піпіна Короткого і онуком Карла Мартелла, переможця арабів при Пуатьє (732). Його матір'ю була Берта, або Бертрада, дочка Каліберта, графа Ланського. Шлюбний союз між батьками був узаконений лише в 749.Каролингская династія.Найбільшим з німецьких королівств, що виникли в Західній Європі після розпаду Римської імперії, було Франкське. На чолі франків протягом майже 300 років стояли королі з династії Меровінгів. До 7 ст. Меровінги виродилися в бездіяльних і нікчемних правителів. Внаслідок хронічної слабкості монархів реальну політичну владу в королівстві здійснював найближчий сподвижник короля, став майордомом. У 751 Піпін Короткий, нащадок стародавнього роду Каролінгів, незмінно поставляв Меровінгам майордомов, вирішив покласти край примарній владі своїх повелителів. За підтримки Папи Римського він змістив останнього з Меровінгів і поклав корону на себе. Перший каролінзький король, він розширював і зміцнював франкскую державу в тісному союзі з татами. При помазанні Піпіна на царство, яке зробив папа Стефан II в абатстві Сен-Дені поблизу Парижа в 754, помазані були також його сини Карл і Карломан. Коли 24 вересня 768 Піпін помер, Королівство, згідно з його волею, дісталося двом синам, Карлу і Карломану (теоретично воно залишалося неподільним, але фактично кожен з синів був самостійним правителем своєї частини). З самого початку це створило напруженість між братами. Однак загрожує загрозою розпаду королівства ситуація завершилася, коли Карломан раптово помер у грудні 771. Карл стрімко рушив в область брата і домігся від підданих Карломана присяги на вірність, а дружина Карломана з двома синами втекла і сховалася у короля лангобардів Дезидерия.