ответ:В конце IV в. гунны подошли к столице Восточной Римской империи и император обязался гуннам платить дань "золотом"
Объяснение:
В 395 году гунны совершили походы в Закавказье и Месопотамию, подошли к Константинополю, столице Восточной Римской империи. Император обязался платить гуннам дань золотом. В 437 году гунны совершили поход в глубь Европы, на территории Франции разгромили Бургундское королевство. В 445 году Аттила (400-453 гг.) объединил разрозненные племена гуннов в Румынии и Венгрии.
ПІСЛЯ того, як Петро І остаточно переконався у «зраді» гетьмана І.Мазепи, за його згодою гетьманом було обрано стародубського полковника Івана Скоропадського (1708-1722).
Вперше була порушена традиція: не укладено договору гетьмана і царя. Натомість цар визнавав права «малоросів» у загальному плані, що відбивалося в змісті так званих «Ре-шетилівських статей», підписаних у 1709 р.
На цих статтях позначилася політика репресивних заходів проти мазепинців і так званого «українського сепаратизму». Вони торкнулися в першу чергу особи гетьмана, якого козаки вже не могли на своїх радах обирати без попередньої згоди царя. Ба більше, Петро І призначив у Гетьманщину свого представника при гетьмані з правом контролю за гетьманським урядом. У розпорядженні царського представника перебували два спеціально висланих на Україну полки. Столицею Гетьманщини замість Батурина став Глухів - місто майже на російсько-українському кордоні. Цар почав також сам призначати полковників без волі гетьмана. Нерідко серед них були росіяни або іноземці, які ставали власниками великих маєтків, конфіскованих у прихильників Мазепи.
Обмеження торкнулися також інших сфер - торгівлі, культури, церковного життя.
Це те, що цар встиг зробити, так би мовити, по «гарячих слідах» розправи з мазепинцями в Гетьманщині. Але цими заходами політика, яка чітко окреслилася в наміра*х Петра І щодо України, не обмежилася.
Наступним ударом по автономії Гетьманщини було заснування з ініціативи Петра І у 1722 р. так званої Малоросійської Колегії. Формальним приводом для її створення було нібито бажання царської адміністрації навести лад у фінансових та судових справах. Фактично ж «колегія підривала позиції гетьмана. Скоропадський рішуче протестував, але даремно. Незабаром, у липні 1722 р., він помер»9.
Жертвою боротьби з Колегією незабаром став наказний гетьман Павло Полуботок (1722-1724).
Він вступив у конфлікт з головою Малоросійської Колегії генералом Степаном Вельяміновим. Причина конфлікту полягала в тому, що Полуботок, всупереч настановам Колегії, створював нові форми адміністративної влади, в тому числі, проводячи реформи в судівництві. Описуючи складну політичну гру, яка зав'язалася навколо діяльності Колегії та непоступливості наказного гетьмана, Д.Дорошенко повідомляє: «Щоб зашахувати втручання Малоросійської Колегії в судову вправу, Полуботок заходився коло реформи суду, зробив генеральний суд колегіальним, запровадивши в ньому т. зв. асесорів, суворими наказами вимагав від провінціяльних судів, щоб не було хабарництва й волокити, установив точний порядок судової апеляції й грозив суворими карами старшині за надужиття й утиски над населенням. Цим усім він вибивав зброю з рук Малоросійської Колегії, яка виступала нібито в обороні українського населення проти старшини. І це найбільше обурило Петра»1".
Фінал опозиційної впертості Полуботка та його уряду відомий. Викликавши наказного, гетьмана, а разом з ним генерального писаря Семена Савича і генерального суддю Івана Черниша ніби для пояснень до Петербурга, цар заарештував їх і посадив у Нетроиавлівську фортецю.
Автор «Історії Русів» пов'язує акт суворої розправи царя з промовою, яку виголосив Полуботок, подаючи Петру І свою петицію. В ній гетьман порівнює царя з азіатським тираном і докоряє йому за жорстоке і несправедливе ставлення до України.
Історик Д.Дорошенко висловлює сумнів щодо самого факту такої промови, але й без неї, говорить він, діяльність Полуботка давала Петрові підстави для великого незадоволення. Зазнали репресій і інші діячі генеральної старшини, які були причетні до складання петиції. Зокрема, було заарештовано майбутнього гетьмана Данила Апостола, і він просидів кілька літ у Петропавлівці, аж поки смерть царя не визволила тих, хто залишився живим. Полуботок помер у в'язниці в грудні 1724 року. «Це був останній погром української старшини з її автоно-містичними тенденціями. Тепер усе замовкло і принишкло... Всі зайнялися тепер своїми приватними справами й дбали тільки про збереження свого матеріального добробуту. Краєм правила Малоросійська Колегія разом із слухняними старшинами»11.
Объяснение:
Канарские острова(проплывал)
Бухта Св. Люции (залив Рио Де Жанейро)
Река Солиса (Ла Плата)
Пуэрто Сан Хуан, мыс Дев
Пролив Всех святых
Острова Акул
Остров Св.Павлв
Марианские острова
Самар
Хомонон
Лимасава
Себу
Мактан
ПАЛАВАН
Бруней
Тидор
Амбон
Тимор
Мыс Доброй Надежды
Острова Зелёного Мыса
Сан лукар де Баррамеда