На початку XVI ст. під владою кримських ханів, перебував не лише степовий і передгірський Крим (південне узбережжя належало туркам), а й величезні степові простори між Дніпром і Кубанню. У самому Криму жили так звані перекопські татари, а причорноморські степи займала залежна від кримського хана орда ногайських татар. Перехід Кримської держави Гіреїв у васальну залежність від Османської Порти об'єднав їх зусилля в натиску на Східну Європу.
У кримських татар господарство розвивалося дуже повільно і вражало європейських мандрівників своєю відсталістю. Навіть у 30-х роках XVI ст. кримські татари ще не знали осілого землеробства. Михайло Литвин (жив у Криму в 1537—1539 pp. як литовський посол) з подивом писав, що «землю, навіть найбільш родючу, вони (татари) не обробляють, задовольняючись тим, що вона сама їм дає, тобто травою для годівлі худоби». Але вже на той час з'явилися ознаки переходу до землеробства як допоміжної галузі господарства. Продовжуючи кочувати, татари почали розорювати й засівати в степу ділянки землі, щоб повернутися до них восени і зібрати врожай. Таке примітивне землеробство, характерне для деяких відсталих кочових народів Середньої Азії, Північного Кавказу тощо, не могло задовольнити потреби населення у хлібі та інших продуктах харчування.
Не дбаючи про розвиток господарства, татарська правляча верхівка дедалі частіше вчиняла набіги на сусідів, грабуючи й захоплюючи в полон людей, яких обертала на рабів або продавала у східні країни. Найбільше терпіли від них українські землі.
У 1500 р. татарська орда пограбувала Київщину, Волинь, Холмську та Белзьку землі, дійшовши до Вісли. 1502, 1508 і 1509 pp. татари «плюндрували Поділля і Галичину, а в 1508, 1512 і 1517 pp. — Волинь, у 1524 р. розорили Львівську і Подільську землі, в 1534 і 1549 pp. знову вдерлися на Волинь. Найчастіше зазнавали татарських нападів Південна Київщина і Переяславщина.
Литовські та польські феодали, під владою яких у той час знаходились українські землі, мало дбали про їх захист. У боротьбі проти татарських нападів населенню доводилось покладатися на себе. З XVI ст. важливу роль у захисті України від татарських набігів стало відігравати козацтво.
Таким чином, татарське вторгнення в Крим та Північне Причорномор'я й утворення Кримського ханства, відсталого в економічному й культурному відношеннях, негативно позначилися на загальному прогресі не лише місцевого населення, а й сусідніх народів, які зазнавали постійних грабіжницьких нападів кримських орд.
1. Глупый человек, который свыкся с неравноправием и несправедливостью - трус. Он боится выступать против всего этого, а возможно ему и в голову это никогда не придет. В одном фильме "Джанго освобожденный" Дикаприо рассказал историю о том, как его отец рабовладелец располагал огромным поместьем с рабами. И что один раб ежедневно брил лицо его отца острой бритвой, и то что у этого раба ежедневно была возможность убить отца Дикаприо, НО, он был покорен и ему даже в голову это не могло прийти, что он просто привык так жить. И это ужасно, на самом деле, это кошмар. Однако это лишь один вывод. На деле же есть еще один. Во втором высказывании идет речь о том, что плоды работы не устраивают. Не устраивают они потому, что работа делается, но некачественно. Потому что рабам просто нету смысла выполнять ее качественно. Они с этого ничего не получат. Рабовладельцы специально покупали рабов отдельно от семей, отдельно на разных рынках, и разной этнической группы, чтобы те не смогли объединиться вместе, за счет общности языка, взглядов, против рабовладельца. Глупый раб - покорный раб. Умный раб - машина для убийства. Жаль лишь то, что мало кто из них относился к умным, тогда глядишь война Севера и Юга началась бы намного раньше. Как сказал ранее, рабу нету смысла выполнять работу хорошо и качественно. Рабство, как и крепостное право, означало то, что в стране нету рабочей силы по найму, которая могла бы работать на предприятиях и образовывать тем самым рабочий класс - пролетариат, грубо говоря.
Вообще период его управления страной можно разделить на два этапа.
Первый этап - это Косыгинская реформа. Суть ее была в том, чтобы пересмотреть и улучшить экономику страны, опираясь на промышленное производство. В итоге цениться стала реальная выручка с товаров, которых не только произвели, но и продали, что в будущем усилит теневую экономику.
Второй этап - это когда правительство Брежнева, да и сам он отказался от этой реформы. Спросим, почему? Да потому что та номенклатура, которая сидела в партии на правящих местах, никуда не хотела уходить. То есть по факту, это были старые ворчливые стариканы, которые НЕ ХОТЕЛИ НИЧЕГО МЕНЯТЬ - в этом то и была главная проблема. Их все устраивало, а делать или что-либо менять они не хотели, как бы ужасно это не звучало. Почему отказался Брежнев. Он то отказался именно потому, что видел конкурента в Косыгине. Да, Косыгин был и умнее, и реформа его плоды приносила для СССР.
А вообще период его управления страной называют застоем, потому как все оставалось на своих местах. Менялись лишь выпускаемые машины.
На початку XVI ст. під владою кримських ханів, перебував не лише степовий і передгірський Крим (південне узбережжя належало туркам), а й величезні степові простори між Дніпром і Кубанню. У самому Криму жили так звані перекопські татари, а причорноморські степи займала залежна від кримського хана орда ногайських татар. Перехід Кримської держави Гіреїв у васальну залежність від Османської Порти об'єднав їх зусилля в натиску на Східну Європу.
У кримських татар господарство розвивалося дуже повільно і вражало європейських мандрівників своєю відсталістю. Навіть у 30-х роках XVI ст. кримські татари ще не знали осілого землеробства. Михайло Литвин (жив у Криму в 1537—1539 pp. як литовський посол) з подивом писав, що «землю, навіть найбільш родючу, вони (татари) не обробляють, задовольняючись тим, що вона сама їм дає, тобто травою для годівлі худоби». Але вже на той час з'явилися ознаки переходу до землеробства як допоміжної галузі господарства. Продовжуючи кочувати, татари почали розорювати й засівати в степу ділянки землі, щоб повернутися до них восени і зібрати врожай. Таке примітивне землеробство, характерне для деяких відсталих кочових народів Середньої Азії, Північного Кавказу тощо, не могло задовольнити потреби населення у хлібі та інших продуктах харчування.
Не дбаючи про розвиток господарства, татарська правляча верхівка дедалі частіше вчиняла набіги на сусідів, грабуючи й захоплюючи в полон людей, яких обертала на рабів або продавала у східні країни. Найбільше терпіли від них українські землі.
У 1500 р. татарська орда пограбувала Київщину, Волинь, Холмську та Белзьку землі, дійшовши до Вісли. 1502, 1508 і 1509 pp. татари «плюндрували Поділля і Галичину, а в 1508, 1512 і 1517 pp. — Волинь, у 1524 р. розорили Львівську і Подільську землі, в 1534 і 1549 pp. знову вдерлися на Волинь. Найчастіше зазнавали татарських нападів Південна Київщина і Переяславщина.
Литовські та польські феодали, під владою яких у той час знаходились українські землі, мало дбали про їх захист. У боротьбі проти татарських нападів населенню доводилось покладатися на себе. З XVI ст. важливу роль у захисті України від татарських набігів стало відігравати козацтво.
Таким чином, татарське вторгнення в Крим та Північне Причорномор'я й утворення Кримського ханства, відсталого в економічному й культурному відношеннях, негативно позначилися на загальному прогресі не лише місцевого населення, а й сусідніх народів, які зазнавали постійних грабіжницьких нападів кримських орд.