. Ярослав Мудрий був великим Київським князем (1015–1018, 1019–1054), ростовським князем (989–1010), Новгородським князем (1010–1034). Ярослав Мудрий біографія скорочено Ярослав народився приблизно 982 року, був другим сином князя Володимира Святославича з династії Рюриковичів від полоцької княжни Рогнеди. В 10 років Володимир відправляє сина зайняти ростовський князівський стіл, а в 1100 – Ярослав став новгородським князем. Наприкінці правління Володимира Великого 1014 року, Ярослав відмовився сплачувати щорічну данину Києву, що становила 2000 гривень, і виступив проти свого батька походом. Під час приготування до походу, Володимир помер. Після смерті свого батька Володимира 26 листопада (день св. Георгія) 1015 року Ярослав Мудрий в жорстокій боротьбі за київський престол розбив війська Святополка біля Любеча і посів київський престол, але 1018 року під натиском польських військ короля Болеслава І, яких взяв собі на до Святополк, мусив покинути Київ і утік до Новгорода. Після остаточної перемоги в битві над річкою Альтою 1019 року Ярослав Мудрий став київським Великим князем. Прагнучи об’єднати всі руські землі під своєю владою, Ярослав Володимирович вів боротьбу проти свого брата Мстислава Володимировича, князя тмутороканського і чернігівського. Після битви, яку Ярослав програв, під Лиственом біля Чернігова 1024 року. Ярослав мусив відступити Мстиславові Чернігівщину і всі землі на схід від Дніпра, крім Переяславщини. Згодом, після укладеного 1026 року у Городку під Києвом миру, почалося порозуміння і співпраця між братами. Ярослав Мудрий допомагав Мстиславові у боротьбі зкасогами і ясами у 1029 році, поширивши свої володіння до Кавказьких гір; а Мстислав — у скріпленні й поширенні держави Ярослава Мудрого на захід від Дніпра. 1030 року на півночі Ярослав зайняв землі між Чудським озером і Балтикою і там заснував м. Юріїв (нині — Тарту), у 1030 — 1031 роках війська Ярослава і Мстислава відвоювали Червенські городи, які 1018 року захопив Болеслав І. Тоді ж Ярослав здобув від королівства Польського смугу землі між ріками Сяном і Бугом. За відомостями, що містяться у “Повісті врем’яних літ”, він в 1030 році відвоював місто Белз, а в 1031 заклав місто свого імені Ярослав. 1036 – після смерті Мстислава Ярослав стає єдиним володарем Київської держави, окрім Полоцького князівства, яке виділено Володимиром Святим в уділ роду Ізяслава. 1036 року, за літописом, Ярослав Мудрий розгромив біля Києва печенігів і нібито, за літописом, на місці перемоги над ними почав будувати у 1037 році Софійський собор. Хоча останні дослідження Софії Київської с це твердження літопису. У 1038–1042 роках Ярослав вів успішні походи проти литовських племен — ятвягів, проти Мазовії, проти прибалтицько-фінських племен ямь і чудь. 1043 року він підготував під проводом свого сина Володимира і воєводи Вишати похід на Візантію, який закінчився поразкою, багато воїнів потрапило в полон чи загинуло. Щоб охороняти свою державу проти нападів кочовиків, Ярослав укріплював південний кордон, будуючи міста над ріками Россю і Трубежем: Корсунь, Канів, Переяслав; як також другу фортифікаційну лінію надСулою: Лубни, Лукомль, Воїнь. Останні роки життя Ярослав провів у Вишгороді. Помер 20 лютого 1054, а між його п’ятьма синами розгорнулась боротьба за владу. Цей період відомий в історіографії як Тріумвірат Ярославичів, з якого почався розпад Київської Русі і через півтора століття вона фактично перестала існувати як єдина держава.
Відповідь:
еред дослідників відсутній єдиний погляд про час і місце виділення з українофільства як феномену політичного українського руху. Також дискусійним є питання про основні рушійні сили його формування.
У своєму досліджені «Українство в Росії: Новійші часи.» Володимир Дорошенко розділяє розвиток українського руху в Росії на три етапи. Перший, Полтавсько-Харківський, тривав з кінця XVIII ст. до 40-х років XIX ст. Саме тоді, у 1791, козацька старшина направила Василя Капніста до Німеччини шукати до проти «російської тиранії», котра брутальною рукою скасувала українські вольності. Другий, Петербурзько-Київський, тривав в 40-х роках. В 70-х роках рух переноситься до Києва. Відтоді, на його думку Київ стає столицею новітнього українського руху.[3] Подібні стадії виділяв і М.С. Грушевський.
Початок
Детальніше: Новгород-Сіверський патріотичний гурток та Малоросійське таємне товариство
Василь Капніст
Відокремлення українців із християнського загалу Речі Посполитої відбувалося на ґрунті української етнічної ідентичності в ході: піднесення ролі міст як інтелектуальних центрів; пошуків релігійного порозуміння між православними і католицькими конфесіями; поширення протестантського руху і реформаційного вільнодумства в умовах утисків як на Заході так і на Сході Європи; розвитку православних церковних братств і відповідної шкільної освіти; загострення боротьби православної церкви з католицькою; боротьби козацтва за своє самоутвердження та виникнення союзу козацтва з православною церквою. Могутній поштовх процесам само-ідентифікації українських вищих в суспільства з українською людністю, з українською територією та з українськими релігійними цінностями був даний національною революцією 1648–76. Однак, після прийняття Гетьманщиною протекції московського царя ці процеси поступово почали згасати. Козацька еліта віддавала перевагу не стільки політичній чи етнорелігійній ідентичності, скільки становій, добиваючись урівнення себе в правах з російським дворянством[4].
Поштовхом до відродження української національної ідентичності стали загальноєвропейські історичні зміни 18 ст. Вони збудили в української еліти потребу знайти свою «українську правду». І хоча цей пошук спочатку підпорядковувався передусім становим інтересам української козацької старшини, однак створення українською елітою власного історичного міфу (найвиразніше представленого в анонімній «Історії Русів») та консолідація навколо ідей республіканізму дали їй можливість вийти за межі корпоративних інтересів і закласти наріжні камені в процес формування модерної української нації[5][6].
У квітні 1791 року Василь Капніст разом зі своїм братом Петром за дорученням українських патріотичних кіл (Новгород-Сіверського патріотичного гуртка) перебував у Берліні. Він вів переговори з представниками пруських урядових кіл, про можливість надання до українському національно-визвольному рухові у випадку відкритого збройного виступу проти російського самодержавства.
1821 року Василь Лукашевич заснував Малоросійське таємне товариство, що ставило собі за мету створення української самостійної держави.. Осередки товариства існували в Києві, Полтаві, Чернігові та інших містах. Малоросійське таємне товариство мало тісні зв'язки з Товариством Об'єднаних Слов'ян і польськими патріотичними організаціями, зокрема товариством Темпляри. В 1826 членів Малоросійського товариства було заарештовано.
Пояснення: