ответ:Давньоримська архітектура запозичила зовнішні вирази класичної давньогрецької архітектури для цілей давніх римлян, які настільки сильно відрізнялись від грецьких будівель, що створили новий архітектурний стиль. Ці два стилі часто вважаються єдиним цілим класичної архітектури. Римська архітектура розквітла в часи Римської республіки та ще більше в часи імперії, коли була збудована більшість вцілілих будівель та споруд. Вона використовувала нові матеріали, зокрема бетон, та новіші технології, напр. арки та куполи, для створення будівель, що були міцними та добре-спроектованими. По всі території колишньої Римської імперії збереглася значна кількість будівель, деякі з них в цілому вигляді та досі використовуються.
Давньоримська архітектура охоплює період від заснування Римської республіки 509 р.до н. е. до бл. 4 ст. н. е., після чого вона вже класифікується як Пізня Античність або архітектура Візантійської імперії відповідно. Майже не збереглося значущих зразків архітектури, створених раніше 100 р. до н. е., а переважна більшість з найбільш значущих зразків — з період пізньої імперії, після 100 р.н. е. Римський архітектурний стиль продовжував впливати на будівництво у колишній імперії протягом багатьох наступних століть, а західно-європейський стиль починаючи з бл. 1000 р.н. е. отримав назву романська архітектура для підкреслення його залежності від базових римських форм.
Значуща оригінальність у давньоримській архітектурі з'явилася лише з початком імперського періоду, коли аспекти місцевої етруської архітектури почали поєднувати з запозиченнями з Греції, у тому числі більшість елементів стилю, тепер відомого як класична архітектура. Вони відійшли від стійково-балочної конструкції, що переважно спиралась на колони та перемички, до конструкції, яка спиралась на масивні стіни, що завершувались арками, а пізніше — куполами; обидва ці елементи за римлян суттєво розвинулись. Класичні архітектурні ордери стали переважно декоративними, а не структурними елементами, крім використання у колонадах. Стилістично новими ордерами стали тосканський та композитний ордер; перший — скорочених та спрощений варіант доричного ордера, а другий — високий ордер з квітковими прикрасами коринфського та сувоями іонічного ордерів. Найбільші досягнення переважно відбулись між 40 р. до н. е. до 230 р. до н. е., до початку кризи Римської імперії у III столітті; пізніші проблеми зменшили багатство та організаційні можливості центральної влади.
Объяснение:
. Убийство Гая Юлия Цезаря произошло 15 марта 44 года до н. э. в Риме. Выдающийся полководец Гай Юлий Цезарь в ходе гражданской войны 49—45 годов до н. э. разгромил своих политических врагов и установил единоличную власть над Римской державой. Группа сенаторов во главе с Гаем Кассием Лонгином и Марком Юнием Брутом организовала заговор, чтобы убить Цезаря и восстановить Республику. На заседании сената в иды марта заговорщики набросились на диктатора с кинжалами и нанесли ему 23 раны, от которых он умер на месте. Вопреки распространённому мнению, изложенному, в частности, Шекспиром в пьесе «Юлий Цезарь», это произошло не в Капитолии, а в курии Помпея, где в то время заседал сенат. После этого убийцы заняли Капитолий. Они не получили ожидаемой поддержки; в день похорон Цезаря народ окончательно встал на сторону его «партии», которую возглавлял Марк Антоний. Летом 44 года до нашей э. заговорщики разъехались по провинциям. Постепенно разгорелась гражданская война, в которой они к концу 42 года до н. э. потерпели поражение и погибли один за другим.
. Убийство Цезаря изображено во множестве произведений живописи и литературы. В 42 году до н. э. в память об убийстве Юлия Цезаря были отлиты золотые и серебряные монеты.
Главным и решающим органом власти в Афинах было Народное собрание.
1) Принимались государственные законы, утверждалось объявление войны и заключение мира, результаты переговоров с другими государствами, ратифицировались договоры с ними.
2) Обсуждались отчеты после их годичного управления, решались дела по продовольственному снабжению города, контролировались сдача в аренду государственных имуществ, земель и рудников, утверждались наиболее крупные завещания.
3) Важнейшим делом Народного собрания было обсуждение и утверждение государственного бюджета, дарование прав гражданства иностранцам, хотя это случалось крайне редко. Оно выступало не только в качестве законодательного органа своего государства, но и контролировало ситуацию в сферах управления и администрации.
4) На народном собрании. Афинские граждане, как сообщают источники, активно участвовали в рассмотрении всех вопросов, они тщательно проверяли отчеты должностных лиц и особенно расходование общественных денег.
На Народное собрание собирались все граждане независимо от их имущественного положения, проживавшие в городе Афинах, Пирее, в Аттике, на других территориях, входивших в состав Афинского государства (например, жители островов) . Женщины не имели права участвовать в политической и общественной жизни.
Народное собрание обладало широкими полномочиями. Здесь принимались государственные законы, утверждалось объявление войны и заключение мира, результаты переговоров с другими государствами, ратифицировались договоры с ними. На Народном собрании избирались должностные лица, магистраты Афинского государства, обсуждались отчеты после их годичного управления, решались дела по продовольственному снабжению города, контролировались сдача в аренду государственных имуществ, земель и рудников, утверждались наиболее крупные завещания.
В компетенцию Народного собрания входило проведение такого чрезвычайного мероприятия по охране государственного строя .
Важнейшим делом Народного собрания было обсуждение и утверждение государственного бюджета, дарование прав гражданства иностранцам, хотя это случалось крайне редко. Оно выступало не только в качестве законодательного органа своего государства, но и контролировало ситуацию в сферах управления и администрации.