ответ:Жалайыры в составе казахов — потомки средневековых джалаиров. В. В. Бартольд этноним джалаир относил к числу названий «родов первоначально монгольского происхождения»[2]. Как писал И. П. Петрушевский, с большой долей вероятности можно утверждать, что джалаиры XIII в. входили в число монголоязычных племён[3].
По мнению историка Ю. А. Зуева, проанализировашего легенды джалаиров, записанных Рашид ад-Дином, первоначально джалаиры обитали в Каракоруме, гористой местности в верховьях Орхона, впадающего в Селенгу, где в VIII—IX вв. находились земли йаглакар-уйгуров, и происхождение джалаиров связывалось с историей уйгуров. K концу ХII в. в состав джалаиров входило десять племён[4]. Он приходит к выводу о том, что этническая номенклатура ранних джалаиров указывает па неоднородность их состава: наряду с явно тюркскими единицами в нём к XII в. существовали и осколки племён иного происхождения[5], по А. Ш. Кадырбаеву, скорее всего монголоязычного[6].
Русский востоковед и этнограф Н. А. Аристов на основе анализа родовых названий племени джалаир пришёл к заключению о его смешанном тюрко-монгольском происхождении. Он считал джалаиров очень древним племенем на том основании, что в него входят роды и подроды, многие из которых известны очень давно[7].
вот
Объяснение:
Війна у В'єтнамі — це умовна назва низки конфліктів, які тривали в країнах Індокитаю в 1940—1970-ті рр. Ключовим конфліктом була агресія США проти В’єтнаму. Конфлікт в Індокитаї став одним із головних у «холодній війні». Поразка США в цьому регіоні стала найбільшим успіхом СРСР у протистоянні з ними.
Поразка Франції в колоніальній війні підштовхнула США до більш активного проникнення на південь В’єтнаму. Такі дії США були продиктовані страхом поширення комунізму в Південно-Східній Азії (на Філіппінах, в Індонезії, Малайї, Бірмі комуністи вели партизанську війну). США поспішно створили тут блок СЕАТО у складі США, Великої Британії, Франції, Австралії, Нової Зеландії, Таїланду, Філіппін, Пакистану.
У 1956 р. в Південному В’єтнамі було проведено вибори до Національних зборів і прийнято Конституцію, одна зі статей якої закріплювала антикомунізм як державну політику. США, Велика Британія, Франція визнали цю державу та надали їй економічну й військову до У В’єтнам було направлено 3 тис. американських радників. США з 1955 до 1961 р. виділили 2,118 млрд доларів і, крім того, на військові потреби 571,3 млн доларів. Використання цих коштів перебувало в полі зору місії з контролю за використанням американської до Значна її частина йшла на створення інфраструктури — доріг, портів, аеродромів тощо. Була проведена аграрна реформа, будувалися сільськогосподарські поселення, створювалися споживчі кооперативи, надавалися пільгові кредити, але зберігалося поміщицьке землеволодіння. У політичній сфері обмежувалися політичні права і свободи, створювалися концентраційні табори, а з 1959 р. діяли військово-польові трибунали.
У 1960 р. відбувся конгрес патріотичних сил, на якому був створений Національний фронт визволення Південного В’єтнаму. Організаційне оформлення фронту було завершено в 1962 р. Він об’єднав 20 політичних партій та організацій різного політичного спрямування — комуністів, соціалістів, радикалів. Спираючись на підтримку Демократичної Республіки В’єтнам (ДРВ), він розгорнув активні бойові дії проти існуючого сайгонівського режиму. Урядові війська зазнали поразки.
Щоб урятувати своїх ставлеників і союзників, США втягнулися у війну у В’єтнамі. Із приходом до влади в США президента Дж. Кеннеді з’явилися доктрини «гнучкого реагування» і «стратегії протиповстанської боротьби». У Вашингтоні вважали, що в Південному В’єтнамі проходить фронт боротьби з комунізмом, і перемога партизанського руху може призвести до того, що «Тихий океан стане морем червоних», а США доведеться тримати оборону на своєму узбережжі.
