Заселення території Єгипту належить в епоху мезоліту. В 10–6 тисячоліттях до н. е., коли клімат був вологішим, розрізнені кочові племена жили в саванах біля річки Ніл, дельта якого ще була заболоченою. Племена займались збиральництвом, полюванням, пізніше рибальством. Зміна клімату в епоху неоліту примусила їх спуститися до заплави Нілу. Серед них були протосеміти, бербери і кушити, зі змішування яких до 4 тис. до н.е утворився єгипетський народ. Зростання населення, яке не могло більше існувати за рахунок полювання і рибальства, прискорило перехід до скотарства і землеробства. Потреба в додаткових посівних площах викликала необхідність утворення мережі каналів і дамб.
Древняя Спарта — образец аристократического государства, которое в целях подавления огромной массы подневольного населения (илотов) искусственно сдерживало развитие частной собственности и безуспешно пыталось сохранить равенство среди самих спартанцев. В основе возникновения государства в Спарте, относимого обычно к VIII—VII в. до н. э., лежали общие закономерности разложения первобытнообщинного строя. Организация политической власти у спартанцев была типичной для периода распада первобытнообщинного строя: два родоплеменных вождя (возможно, как результат объединения ахейских и дорийских племён), совет старейшин, народное собрание. В VI в. до н. э. сложился так называемый «ликургов строй» (установление илотии, укрепление влияния общины Спарты путём уравнивания их в экономическом отношении и политических правах и превращения этой общины в военный лагерь). Во главе государства стояли два архагета, которые выбирались каждые восемь лет путём гадания по звёздам. Им подчинялось войско, и они имели право на большую часть военной добычи, обладали правом жизни и смерти в походах.
