Культуркампф» (йому. kulturkampf — боротьба за культуру), поширене в літературі найменування заходів уряду о. бісмарка в 70-х рр. 19 ст проти католицької церкви — головної опори католицької партії «центру», яка виражала сепаратистські, антипрусські тенденції (головним чином в західній і південно-західній німеччині). у ході «до.» були проведені закони про заборону священикам вести політичну агітацію (дек. 1871), про позбавлення духівництва права нагляду за школами (березень 1872), про передачу в руки держави справи підготовки і призначення на посаді духовних осіб (1873) і ін. у лютому 1875 були розбещені майже всі католицькі ордени і проведений закон про цивільний брак. уряд бісмарка використовував «до.» для посилення національного гніту в польських землях, що знаходилися під німецьким пануванням, і розпалювання релігійних пристрастей з метою відвернення робітників від класової боротьби. характеризуючи «до.», в. і. ленін писав: «такою боротьбою бісмарк лише укріпив войовничий клерикалізм католиків, лише пошкодив справі дійсної культури, бо висунув на перший план релігійні ділення замість ділень полі» (полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 17, с. 416—17). в кінці 70 — початку 80-х рр. бісмарк в цілях об'єднання всіх консервативних сил пішов на примирення з католицьким духівництвом: більшість законів, прийнятих в період «до.», було скасовано; збереглися лише закони про цивільний брак і про вигнання єзуїтів.
Стратегические цели молодого царя, связанные с задачей выхода страны к морю и развития эффективной торговли, можно было реализовать только средствами победоносной войны, а бое армии в эту эпоху уже напрямую зависела от уровня экономики и прежде всего от степени развития металлургической, текстильной, суконной и других отраслей промышленности.
Поэтому первые годы XVIII в. связаны с активным строительством “железных заводов”, почти на каждом из которых делали пушки, ядра и т. п. В 1702—1707 гг. строятся заводы в Липецке, Карелии. Там же, на севере России, заведено было медеплавильное производство.
Одновременно правительство Петра I развертывает строительство металлургических заводов на Урале. Наконец, в 1704 г. в далеком Нерчинске был основан крупный завод по добыче серебра, что имело огромное значение для развития монетного дела и экономики страны. В итоге этого строительства была создана основа для оснащения армии всеми видами оружия. Уже после окончания Северной войны в 1723—1725 гг. была построена новая группа уральских заводов (Екатеринбургские заводы и др.) , что выдвинуло Россию в число крупнейших производителей черных металлов (третье место в Европе) . Строительство железных заводов было дополнено созданием крупных верфей в Петербурге, Воронеже, Москве, Архангельске, на Олонце и Сяси.
Частное строительство металлургических заводов началось еще в конце XVII в. При Петре I оно велось как в центре страны, так и на Урале и в Сибири. Всего в пределах центральной России в I трети XVIII в. возникло свыше 28 частных и компанейских и 7 казенных железных заводов, один казенный и два компанейских медных завода. На Урале же - около 150 медных казенных и частных заводов, около десятка частных и 5 казенных железных заводов. В Петербурге, на Левобережной Украине и Подмосковье развилось довольно крупное производство пороха.
Развитие сельского хозяйства Важнейшая мера Петра - внедрение в практику жатвы хлеба вместо традиционного серпа - литовской косы. Другим важным новшеством было внедрение новых пород скота. Для производства тонких высококачественных сукон правительство постоянно выписывало мериносовых баранов из-за границы. Также энергично организовывались и конные заводы.
