Владимиро-Суздальское княжество.
Осебенности-Отражали интересы своих князей ,поощряли их стремление быть первыми на Руси.
Причины-Летописцы рассматривали историю своих земель как продолжение древнерусского государства,а своих князей представляли как приёмников князей киевских.
Новгородская земля.
Особенности-фигура князя наоборот отступала на задний план.Зато очень подробно и точно освещались события городской жизни.
Причины-Летописцы призывают русских князей прекратить распри.чтобы Русь снова стала единым государством и побеждала своих врагов.
Во-первых, у России НИКАКОЙ самостоятельной политики быть не могло в принципе, так как это была одна из республик СССР, а была политика СССР, которую проводила КПСС.
Во-вторых, политика коммунистов ВСЕГДА и ВЕЗДЕ - "весь мир насилья мы разрушим!", то есть мировая революция, уничтожение некоммунистических стран и превращение их в своих саттелитов. В 60-70 годы было то же самое, но внешне вроде бы под благовидными лозунгами, которые ты прочтёшь в любом учебнике, на деле же - Карибский кризис(мир поставлен на грань ядерной войны), развитие "национально-освободительных" движений, а на самом деле культивирование поддержка одиозных режимов на народные деньги, следствие которого сейчас - международный терроризм, подкуп лидеров соц.партий в Европе, энергетическая экспансия -газопроводы, нефтепроводы в Европу, и даже сейчас это большой рычаг давления на страны Европы, Белоруссию, Украину... Во внутренней политике - подавление всякого инакомыслия(немного мягче, чем при Сталине, но суть та же) (Солженицын, Даниель-Синявский, Пастернак). Долго рассказывать...
Почитай, например, Буковского(а заодно первоисточники Ленина, Троцкого и К. Ведь всегда проводилась именно ленинская политика).
Не знаю, ответил, как в учебнике(вряд ли) или нет, но это правда, которая была.
Если не как в учебнике, на уроке, по-всей видимости, не стоит об этом говорить, потому что если ты из России, то КПГБ(почитай Войновича) сейчас у власти. Увы...
Неминучим результатом формування капіталістичного устрою і розпаду феодалізму було становлення абсолютизму. У переході до абсолютизму, хоча він супроводжувався подальшим посиленням самовладдя короля, були зацікавлені самі широкі шари французького суспільства XVI-XVII ст. Абсолютизм був необхідний дворянству і духовенству, оскільки для них у зв'язку зі зростанням економічних труднощів і політичного тиску з боку третього стану зміцнення і централізація державної влади стали єдиною можливістю зберегти на якийсь час свої великі станові привілеї.
У абсолютизму була зацікавлена і міцніюча буржуазія, яка не могла ще претендувати на політичну владу, але потребувала королівської захисту від феодальної вольниці, знову сколихнула в XVI столітті у зв'язку з Реформацією і релігійними війнами. Встановлення миру, справедливості та громадського порядку було заповітною мрією основної маси французького селянства, що зв'язує свої надії на краще майбутнє з сильною і милосердною королівською владою.
Коли внутрішня і зовнішня опозиція королю (у тому числі і з боку церкви) була подолана, а єдиний духовний і національна самосвідомість об'єднало широкі маси французів навколо трону, королівська влада зуміла істотно зміцнити свої позиції в суспільстві і державі. Отримавши широку суспільну підтримку і спирається на зрослу державну міць королівська влада придбала в умовах переходу до абсолютизму великий політичну вагу і навіть відносну самостійність по відношенню до породив її суспільству.
Становлення абсолютизму в XVI ст. мало прогресивний характер, оскільки королівська влада сприяла завершенню територіального об'єднання Франції, формуванню єдиної французької нації, більш швидкому розвитку промисловості і торгівлі, раціоналізації системи адміністративного управління. Однак у міру занепаду феодального ладу в XVII-XVIII ст. абсолютна монархія, в тому числі і в силу саморозвитку самих її владних структур, все більше підносячись над суспільством, відривається від нього, вступає з ним у нерозв'язні суперечності. Таким чином, в політиці абсолютизму з неминучістю виявляються і набувають головне значення реакційні й авторитарні риси, у тому числі відкрита зневага до гідності і прав особистості, до інтересів і блага французької нації в цілому. Хоча королівська влада, використовуючи у своїх корисливих цілях політику меркантилізму і протекціонізму, неминуче підстьобувала капіталістичний розвиток, абсолютизм ніколи не ставив собі за мету захист інтересів буржуазії. Навпаки, він використав всю міць феодальної держави для того, щоб врятувати приречений історією феодальний лад разом з класовими і становими привілеями дворянства і духовенства.
Історична приреченість абсолютизму стала особливо очевидною в середині XVIII ст., Коли глибока криза феодальної системи привів до занепаду і розкладання всіх ланок феодальної держави. Крайньої межі досяг судово-адміністративне свавілля. Символом безглуздого марнотратства і проведення часу (нескінченні бали, полювання і інші розваги) став сам королівський двір, який називали "могилою нації".
Посилення королівської влади. Верховна політична влада при абсолютній монархії цілком переходить до короля і не ділиться ним з якимись державними органами. Для цього королям необхідно було подолати політичну опозицію феодальної олігархії і католицької церкви, ліквідувати станово-представницькі установи, створити централізований бюрократичний апарат, постійну армію, поліцію.
Вже в XVI ст. Генеральні штати практично перестають функціонувати. У 1614 році вони були скликані в останній раз, незабаром були розпущені і вже не збиралися до 1789 року. Деякий час для розгляду проектів важливих реформ і вирішення фінансових питань король збирав нотаблів (феодальну знать). У XVI ст. (З Болонського конкордату 1516 і Нантського едикту 1598 року) король повністю підпорядкував собі католицьку церкву у Франції.