Починаючи з сер. XIX ст., у Західній Україні крізь залишки феодалізму пробивалися паростки соціального прогресу. Помітне пожвавлення в економіці почалося наприкін. 60-х — на поч. 70-х років. Та лише в 70—80-ті роки відбулося становлення фабрично-заводської промисловості, хоча й тоді з 869 підприємств Східної Галичини більшість були дрібними, на яких було зайнято по 5—10 робітників. Дрібні підприємства переважали також на Буковині та в Закарпатті. Провідними були борошномельна, лісопильна, нафтова галузі, де до сер. 90-х років завершився промисловий переворот.
Наприкін. XIX ст. почали розвиватися металообробна та машинобудівна галузі промисловості, хоч і на низькому технічному рівні.
У Східній Галичині налічувалося 80 % дрібних селянських господарств, на Буковині — 87 %. Схожа картина галася і в Закарпатті
Становище селянства Західної України значно погіршилося внаслідок економічної кризи 70—80-х років XIX ст. Зокрема, Галичина за смертністю населення посідала перше місце в Європі. Тому не дивно, що впродовж усього пореформеного періоду не припинялася боротьба селян за свої права. У Східній Галичині й Північній Буковині відбувся 871 селянський виступ.
Смерть императора Петра I в 1725 г. привела к длительному кризису власти. По образному выражению В.О. Ключевского, этот период нашей истории получил название «дворцовых переворотов». За 37 лет от смерти Петра I до воцарения Екатерины II (1725–1762) трон занимали шесть царствующих особ, получавших престол в результате сложных дворцовых интриг или переворотов.
В исторических исследованиях период второй четверти – середины XVIII в. определяется как «эпоха временщиков», «период политической нестабильности». Из 37 лет непрерывной чехарды власти 32 года приходилось на правление женщин, а если учитывать царствование Екатерины II, то в течение XVIII столетия в Российской империи после смерти Петра Великого 64 года власть в государстве находилась в руках женщин.
В истории русского государства началась своеобразная эпоха женщин-императриц. Это было время жены Петра I Екатерины I, курляндской герцогини Анны Ивановны, Анны Леопольдовны (племянницы Анны Ивановны, правнучки царя Алексея Михайловича), дочери Петра I Елизаветы Петровны и Екатерины II. При этом из всех четырех императриц только Анна Ивановна получила свою власть законным путем. Остальные взошли на престол в результате гвардейских военных переворотов, сопровождавшихся арестом, а подчас и убийством прежних правителей, расправой над их фаворитами и сторонниками. Несомненно, все императрицы по-разному проявили себя как политики. Одни опирались на фаворитов и временщиков, другие - на гвардию, третьи - на личную мудрость и правительственные учреждения, на европейский опыт.