В I тысячелетии до н. э. огромные Центральной Азии от юга Монголии до Каспия населяли различные племена. Одно из них – гунны. В истории хорошо известно имя гуннов – историческое название этого исчезнувшего народа – хунну. По китайским источникам, слово «хунну», или «сюнну», т.е. «гунн» происходит от названия реки Орхон, находящейся в современной Монголии.
Основателем изучения истории хунну можно считать гениального автора «Исторических записок» Сыма Цяня, жившего во II в. до н. э. Текст «Ши-цзи» («Исторические записки») – наиболее старый источник о гуннах. Как известно, Сыма Цянь давал описание событий в «Исторических записках» до 99 г. до н.э. и сам был, таким образом, современником первых этапов истории гуннского племенного союза.
В китайских источниках об истории гуннов говорится, что гунны подчинили соседние племена, жившие по берегам Енисея и в горах Алтая.
Что же касается западных гуннов, названных так в отличие от своих восточных предков, то первое место принадлежит труду римского историка Аммиана Марцеллина, давшего красочное описание народа хунну. Марцеллин так описывает их:
« …все они отличаются плотными и крепкими руками и ногами, толстыми затылками и вообще столь чудовищным и страшным видом, что их можно принять за двуногих зверей или уподобить сваям, которые грубо вытёсываются при постройке мостов..»
«Гунны никогда не прикрываются никакими строениями, питая к ним отвращение как к гробницам… Кочуя по горам и лесам, они с колыбели приучаются переносить холод, голод и жажду; и на чужбине они не входят в жилища за исключением крайней необходимости; у них даже не считается безопасным спать под кровлей.
…но зато, как бы приросшие к своим выносливым, но безобразным на вид лошадёнкам и иногда сидя на них по-женски, они исполняют все свои обычные дела; на них каждый из этого племени ночует и днюет… ест и пьёт и, пригнувшись к узкой шее своей скотины, погружается в глубокий чуткий сон…».
Исторические источники по-разному описывают жизнь и нравы гуннов. А. Марцеллин подчеркивал их воинственность: «Не знают они над собой строгой царской власти, но довольствуются случайными предводительствами кого-нибудь из своих старейшин, сокрушая все, что им попадется на пути».
Римский историк Приск писал о гуннах: «После войны живут спокойно и беззаботно, каждый пользуется тем, что у него есть». Приск характеризует гуннов как мирный народ: «В особенности же обращают внимание своим искренним ласковым обхождением и любовью к ближнему».
Объяснение:
Коли Іван III починав княжити, його князівство було оточене російськими володіннями: землі Великого Новгорода, князів товариських, рязанських, ростовських, ярославських. Великий князь підпорядкував собі всі ці землі або силою, або мирними угодами. Він знищив республіканський вічовий строї в Новгороді, в Пскові посадив свого намісника. В кінці свого князювання він мав лише цих країв і іновірних сусідів: шведів, німців, Литву, татар. Раніше Іван III був лише найсильнішим серед удільних князів. Тепер він перетворився на єдиного государя великоруської народності, повинен був думати про захист цілого народу від зовнішньої небезпеки. Раніше його політика була питомою, тепер вона стала національною.
перетворившись на «Государя всієї Русі», Іван III відкрив новий напрямок і в зовнішніх зносинах Русі. Він скинув з себе останні залишки залежно від ординського хана. Для цього не знадобилося другий Куликовської битви: татарське ярмо закінчилося знаменитим «стоянням на Уфі» в 1480 р Але боротьба з татарами тривала. На території, що ослабіла і розпалася Золотої Орди в XV в. з'явилися нові самостійні держави, найважливішими з яких були Казанське, Астраханське, Кримське і Сибірське ханства. Іван III заявив домагання на південні і західні землі, що увійшли до складу Великого князівства Литовського, і почав військові дії проти Литви. Російсько-литовські війни тривали більше трьох з половиною століть. Тверду наступальну політику проводив Іван Васильович і щодо Лівонського ордену. Воюючи зі своїми західними сусідами, він шукав дружби і спілок в Європі. При ньому Москва вступила в дипломатичні відносини з Данією, з імператором Священної Римської імперії німецької нації, з Угорщиною, Венецією, Туреччиною.
Іван III гордо відкинув королівський титул, запропонований йому німецьким імператором. За європейськими зразками був складений і довгий пишний титул «государя всієї Русі». За прикладом того ж німецького імператора Іван III наказав вирізати на своїй друку символ влади - герб: увінчаного коронами двоголового орла. З кінця XV в. формувалася і державна ідеологія, заснована на ідеях богообраності і незалежності Московської держави.
Великі зміни відбувалися в складі і положенні панівного класу гався прилив нових слуг до двору московського государя. Ряди старомосковского боярства поповнилися колишніми питомими князями і перебували під їх початком князями і боярами. Були тут і перейшли під владу московського государя литовські князі, татарські принци та ін. Всі вони перетворювалися в московських бояр - підданих князя. Великі феодали користувалися в своїх вотчинах усіма колишніми прерогативами влади, але правом вільного від'їзду до іншого пана вже скористатися не могли. З об'єднанням російських земель у бояр залишалася одна можливість - від'їзд в сусідні держави, перш за все в Велике князівство Литовське, а це вважалося державною зрадою. Пережитки політичної роздробленості зберігалися і в XVI ст. у вигляді доль московських князів - братів і племінників великого князя.
Объяснение:
- Мелкотоварное производство;
- Специализация районов страны по производству, а также продажи товаров;
- Всероссийский рынок.
- Увеличение самодержавия;
- Приказы;
- Боярская дума.