Михайло Драгоманов – людина різнобічних наукових зацікавлень і спрямувань, широкого діапазону практичної дії. На протязі всього життя він заглиблювався в історію власного народу і народів Європи, прагнув осмислити шляхи людської цивілізації й на підставі цього намалювати ясну перспективу творчого саморозвитку України. В основі його невтомного творчого і громадського життя було слово, звернене як до прихильників, так і до опонентів – у сотнях статей, наукових розвідок, листів. Блискучий публіцист, чиє перо весь час служило боротьбі проти політичної і духовної тиранії, проти вузьких кастових інтересів чи непросвіти; фольклорист, чиї збірки творів та наукові праці поставили його в рівень, з європейськими вченими того часу; оригінальний літературний критик та історик рідного письменства; соціолог і політолог, глибокий фахівець з історії античності і Середньовіччя; громадський діяч і кореспондент десятків періодичних органів і сотень співвітчизників і зарубіжних вчених – такою багатогранністю, енциклопедичністю вирізнялася вся діяльність Михайла Драгоманова. “Він не написав ані одного слова, котре б не відносилося до живих людей, до живих обставин і до тих питань, котрі так чи інакше порушують думки і чуття окружаючої його громади. Оте живе чуття, той бистрий погляд що завжди добачує потреби хвилі і вміє найти для них відповідний вираз і відповідне заспокоєння найліпше характеризує нам самого Драгоманова” – так відгукувався про багатогранну діяльність видатного вченого Іван Франко.
Хоча Михайло Драгоманов за своє життя отримав багато негативних оцінок і критики, але більшість видатних постатей того часу відгукувались про нього з теплотою і пошаною. Д. Овсянико-Куликовський про Драгоманова казав: ”Це була натура ясна ... прозора. Глибока щирість і рідкісна чесність душі – це були в нього риси, що впадали в очі. Нікого він не ховав і ні з чим не ховався – його слова та вчинки були достеменним відбитком його душі”. Леся Українка писала, що “М.Драгоманов був великим українцем, тримався і в літературі, і в політиці, і в приватному житті тієї засади, що “чистое дело требует чистых средств”, і тримався її до кінця з великою завзятістю і невмолимістю”. Іван Франко говорив: “Драгоманов для нас був чимось більше, як заслуженим чоловіком. Він був для нас правдивим учителем і вповні безкорисно не жалував праці, писань і навіть докорів, щоб наводити нас, лінивих, малоосвічених, вирослих в рабських традиціях нашого глухого кута, на кращі, ясніші шляхи європейської цивілізації.
Важнейшим результатом сравнительно "мирного" тридцатилетия западноевропейской и американской истории было бурное развитие капиталистической экономики, прохождение всеми ведущими капиталистическими государствами промышленного переворота, становление крупной машинной индустрии. Экономика стран Европы и США развивалась быстрыми темпами. За последние 30 лет XIX в. промышленное производство выросло более чем в три раза. Особенно мощно продвинулось производство продукции тяжелой промышленности (уголь, нефть, железо, цветные металлы). Усовершенствование транспорта развитию международной торговли, крупным миграциям населения. За указанные годы протяженность железных дорог возросла в 4 раза. В США и Канаде к концу XIX в. действовало несколько железнодорожных линий от Атлантического до Тихого океана. В 1891 г. началось строительство Транссибирской железной дороги в России. На основе концентрации производства и капиталов появляются монополии, прежде всего в форме трестов и картелей, которые еще не играли решающей роли в экономике, но положили начало новым формам капиталистического хозяйства.
Победа капиталистического производства и бурное развитие промышленности меняли социальный состав обществ в западноевропейских странах и в Северной Америке: завершалось формирование классов буржуазного общества.
Развитие капитализма в сельском хозяйстве четко определило два пути, два варианта хозяйствования: фермерский путь, который особенно ярко проявил себя на примере капиталистической эволюции в США и Канаде; прусский путь капиталистической эволюции бывших помещичьих хозяйств был особенно характерен для ряда регионов Германии. Однако в Европе имели место сочетания того и другого пути капиталистической эволюции в аграрном секторе. Несомненно, что развитие и по тому, и по другому пути подняло товарность сельскохозяйственного производства на основе растущей производительности труда и эффективности агротехники. С 1870 по 1900 г. экспорт пшеницы из США, основой сельского хозяйства которых являлась семейная ферма, увеличился в 17 раз, из Канады в 6 раз, из Аргентины в 30 раз.