Чехословакия , возникшая после распада Австро-Венгрии, по Версальскому договору имела в составе своего населения 14 млн. человек, из которых около 3,3 млн. составляли компактно проживающие этнические, так называемые судетские немцы. Судеты относились к наиболее промышленно развитым районам Чехословакии . В этом регионе действовала профашистская судето-немецкая партия, требовавшая сначала национальной автономии Судет, а затем непосредственного включения этой области в рейх.
Гитлер, который с самого начала своей политической деятельности требовал воссоединения с Германией «трех с половиной миллионов немцев, отрезанных от своих соотечественников группой сумасшедших политиков в 1919», неоднократно предпринимал попытки осуществить это требование. Так, в 1935 он, воспользовавшись незначительным пограничным инцидентом, выдвинул свои войска к границам Чехословакии . Однако Франция и СССР, заключившие с Чехословакией договор ( 1935 ) о взаимо предупредили Германию, что он выполнит свои обязательства по оказанию Чехословакии ; это заставило Гитлера отвести свои войска от границ.
Легкость, с которой Гитлер осуществил «ненасильственное» присоединение Австрии к рейху (аншлюс), подтолкнула Гитлера на новые агрессивные действия. Печать и пропаганда, распространяя описания «мученичества» судетских немцев, подвергающихся притеснениям и дискриминации со стороны чехов, а также организованные судето-немецкой партией провокации и беспорядки опасно сгустили атмосферу вокруг Судет, предоставив Гитлеру возможность для безудержных нападок на Чехословакию . 30 мая 1938 на совещании генералитета в Ютеборге Гитлер объявил приказ о вооруженном захвате Чехословакии не позднее 1 октября 1938 (операция «Грюн»), а в сентябре на съезде НСДАП в речах Гитлера и Геббельса прозвучали недвусмысленные предупреждения об «освобождении угнетаемых немцев» и ликвидации чехословацкого государства.
Западные державы, продиктовавшие в свое время условия Версальского договора , обошли молчанием новый факт нарушения Германией взятых на себя международных обязательств. В этой ситуации правительства Великобритании и Франции полагали, что только политика «умиротворения», т. е. удовлетворения притязаний Гитлера может Европу от новой войны. 15 сентября в Берхтесгадене состоялась встреча премьер-министра Великобритании Чемберлена с Гитлером («Берхтесгаденское свидание»). 18 сентября Англия и Франция предъявили президенту Чехословакии Э. Бенешу ультиматум о передаче Германии заселенных немцами территорий, который был им принят 21 сентября. В Чехословакии это вызвало смену правительства, была объявлена всеобщая забастовка, проведены демонстрации протеста. СССР заявил о готовности выполнить свои обязательства по защите Чехословакии без учета позиции Франции, но при условии согласия Польши или Румынии на прохождение частей Красной Армии через их территорию. Польша ответила отказом и оказала необходимое давление на Румынию, да и сам Бенеш отказался от СССР: видимо, Сталин внушал правительству Чехословакии неменьшие опасения, и оно предпочло принять ультиматум западных держав. 22 сентября последовала новая встреча Чемберлена с Гитлером в Бад-Годесберге (Годесбергские переговоры), где Гитлер выдвинул новые требования к Чехословакии , еще более тяжелые.
Воспользовавшись моментом, свои территориальные притязания высказала Польша (р-н Ользе) и Венгрия (Закарпатская Украина). Это позволило Гитлеру обелить аннексию Судет «международным» характером требований к Чехословакии . В этой ситуации по инициативе Муссолини было созвано совещание представителей Англии, Франции, Германии и Италии в Мюнхене, где 30 сентября 1938 было подписано Мюнхенское соглашение. По этому соглашению Германия получала право на аннексию Судетской области, а также тех районов, где немецкое население превышало 50%. Дополнительно была принята декларация, в которой Великобританией и Францией давались гарантии новым границам Чехословакии .
1) когда-то существовало маааленькое независимая республика внутри Италии. она называлась Сан-Марино. ее столица называлась также. Сан-Марино претендует на звание самой древней из существующих республик. по преданиям, государство возникло и стало независимым с 301 г. н.э., когда христианин-каменотес Марин Далматинский скрывался от римского императора Диоклетиана, гонителя христиан, на вершине красивой горы Титано, удобной для защиты.
2) В Афинах при Перикле.
3) легион делится на когорты. римское войско до сих пор считается самым лучшим в древнем мире
Давньоримська архітектура запозичила зовнішні вирази класичної давньогрецької архітектури для цілей давніх римлян, які настільки сильно відрізнялись від грецьких будівель, що створили новий архітектурний стиль. Ці два стилі часто вважаються єдиним цілим класичної архітектури. Римська архітектура розквітла в часи Римської республіки та ще більше в часи імперії, коли була збудована більшість вцілілих будівель та споруд. Вона використовувала нові матеріали, зокрема бетон, та новіші технології, напр. арки та куполи, для створення будівель, що були міцними та добре-спроектованими. По всі території колишньої Римської імперії збереглася значна кількість будівель, деякі з них в цілому вигляді та досі використовуються.
Давньоримська архітектура охоплює період від заснування Римської республіки 509 р.до н. е. до бл. 4 ст. н. е., після чого вона вже класифікується як Пізня Античність або архітектура Візантійської імперіївідповідно. Майже не збереглося значущих зразків архітектури, створених раніше 100 р. до н. е., а переважна більшість з найбільш значущих зразків — з період пізньої імперії, після 100 р.н. е. Римський архітектурний стиль продовжував впливати на будівництво у колишній імперії протягом багатьох наступних століть, а західно-європейський стиль починаючи з бл. 1000 р.н. е. отримав назву романська архітектура для підкреслення його залежності від базових римських форм.
Значуща оригінальність у давньоримській архітектурі з'явилася лише з початком імперського періоду, коли аспекти місцевої етруської архітектури почали поєднувати з запозиченнями з Греції, у тому числі більшість елементів стилю, тепер відомого як класична архітектура. Вони відійшли від стійково-балочної конструкції, що переважно спиралась на колони та перемички, до конструкції, яка спиралась на масивні стіни, що завершувались арками, а пізніше — куполами; обидва ці елементи за римлян суттєво розвинулись. Класичні архітектурі ордери стали переважно декоративними, а не структурними елементами, крім використання у колонадах. Стилістично новими ордерами стали тосканський та композитний ордер; перший — скорочених та спрощений варіант доричного ордера, а другий — високий ордер з квітковими прикрасами коринфського та сувоями іонічного ордерів. Найбільші досягнення переважно відбулись між 40 р. до н. е. до 230 р. до н. е., до початку кризи Римської імперії у III столітті; пізніші проблеми зменшили багатство та організаційні можливості центральної влади.
Римляни створили величезні громадські будівлі та інженерні споруди, значно покращили умови проживання та громадської гігієни, наприклад їх публічні та приватні купальні та туалети, тепла підлога у вигляді гіпокауста, глазурування слюдою (приклади у Остія Антіка) та гаряче і холодне водопостачання по трубах (приклади у Помпеях та Остії).