У 960 році воєначальник Чжао Куань-інь заснував династію Сун. Усі три століття Сун пройшли під знаком успішного тиску на Китай з боку північних степових народів.
Ще на початку X століття посилилися розвиток і консолідація етнічної спільноти, які були північно-східними сусідами Китаю. Держава кіданів, заснована у 916 році (проіснувала до 1125 року), одержала назву Ляо. Активно закріплюючись на північних рубежах, кідани захопили частину китайських територій. Основні керівні принципи у державі Ляо було створено китайцями та корейцями; на основі китайських ієрогліфів та з китайських елементів письма було створено писемність, розвивалися міста, ремесла, торгівля. Не зумівши впоратися з сусідами і повернути втрачені території, Сунська імперія була змушена піти на підписання у 1004 році мирного договору на виплату данини. У 1042 році данину було збільшено, а в 1075 році Китай віддав кіданам ще частину своєї території.
У той же час на північно-західних околицях Сунської імперії, на захід від кіданів, на рубежі Х-ХІ століття виникає сильна держава тангутів - Західне Ся. З 1047 року Сунській імперії довелося і тангутам платити данину сріблом і шовком. Незважаючи на змушені територіальні поступлення сусідам, період Сун вважається епохою економічного та культурного розвитку Китаю. Відбувається розквіт міст, зростає кількість міського населення; китайські ремісники сягають висот у виготовленні виробів з фарфору, шовку, лаку, деревини, слонової кістки. Винайдено порох і компас, поширюється книгодрукування, важливого значення набуло впровадження нових сортів швидкостиглого рису з Південного В'єтнаму (Чампі).
Объяснение:
Російсько-турецька війна (1768–1774 рр.) завершилася підписанням К’ючук-Кайнарджийської мирної угоди. До Росії відійшли Кабарда, частина Керченського півострова, Азов із прилеглими землями, територія між Дніпром і Південним Бугом. Росія дістала право вільного торговельного судноплавства Чорним морем, Кримське ханство здобуло незалежність від султанської Туреччини, яка повинна була ще сплатити Росії контрибуцію в розмірі 4,5 млн. карбованців.
Проте Туреччина не змирилася з таким станом справ і розгорнула активну діяльність у Криму та серед народів Кавказу. У відповідь Катерина II 1783 року підписала рескрипт про включення Криму до складу Російської імперії.