1.Християнство – релігія, заснована на вченні Ісуса Христа, який жив в Палестині близько 2000 років тому. Нині християнство поширене по всьому світу.
Яничари - це регулярна піхота в Османській імперії, що діяла у 14 — 19 століттях, створена султаном Мурадом І.
2.
1 б
2 в
3 г
4 а
3.Осма́нська імпе́рія — ісламська монархічна держава турецької династії Османів. Існувала у 1299–1923 роках. Заснована султаном Османом І на території Малої Азії. У ранньому новому часі була наддержавою в Європі та Середземномор'ї. Знищила Візантійську імперію, захопивши її столицю Константинополь, перейменований на Стамбул (1453). У часи найбільшого розквіту в XVI — XVII століттях займала Анатолію, Близький Схід, Північну Африку, Балканський півострів і прилеглі до нього з півночі землі Європи. Мала численних васалів — Волощину, Молдовське князівство, Дубровницька республіка, Кримське ханство, Мекку, Трансильванію, Імеретінське царство та інших. Очолювалася султанами, що також носили титули падишаха, халіфа й імператора Риму. Керувалася міцним центральним урядом (портою) та багатонаціональною бюрократією на місцях. Столиця розташовувалася у містах Сегют (1299–1326), Бурса (1326–1365), Едірне (1365–1453) й Стамбул (1453–1922). Панівною релігією був суннітський іслам, представники інших релігій обкладалися податком. Основною мовою панівної верстви була османська турецька. Серед багатонаціонального населення найчисленнішими етносами були турки, греки, вірмени і араби. У XVI—XVII століттях мала одну з найкращих армій світу, каркас якої становили артилерія та яничарська піхота. Вела перманентні війни із Персією, Священною Римською Імперією, Угорським королівством, Польщею, Російською імперією, Венеціанською республікою, Папською областю і Мальтійським орденом. На вершині своєї могутності, під час правління Сулеймана I Пишного (1520–1555), простягалась від воріт Відня до Перської затоки, від Криму до Марокко. Вступила в епоху занепаду після поразки у Великій турецькій війні (1683—1699). Сильно ослабла внаслідок корупції чиновництва, яничарських бунтів, поразок у російсько-османських війнах XVIII — XIX століть та націоналістичної політики молодотурків. Розпалася після Першої світової війни 1914—1918 років. 1922 року було скасовано монархію, а 1924 року — халіфат. Розпад держави закріпив Лозаннський договір 1923 року, внаслідок якого постала Турецька республіка, наступниця імперії. Колишні володіння Османів стали незалежними державами або володіннями Великої Британії, Франції та Росії.
Алего́рія (дав.-гр. ἀλληγορία — іносказання) або при́повідь б двопланового художнього зображення, що ґрунтується на приховуванні реальних осіб, явищ і предметів під конкретними художніми образами з відповідними асоціаціями і характерними ознаками приховуваного. Алегоричні образи переважно є втіленням абстрактних понять, які завжди можна розкрити аналітично. Значення алегорії, на відміну від багатозначного символу, однозначне і відділене від образу; зв'язок між значенням і образом встановлюється за подібністю (наприклад, лев — сила, влада чи царювання).
Объяснение:
Императорский указ от 11 июня, изданный по настоянию китайской буржуазно-помещичьей партии реформ, руководимой Кан Ю-вэем (См. Кан Ю-вэй) , конкретно призывал лишь к проведению преобразований в области просвещения; тем не менее в нём выражалась решимость бороться с консервативными сановниками и проводить политику реформ. Цзай Тянь привлек группу молодых реформаторов — учеников и единомышленников Кан Ю-вэя для разработки серии указов о реформах. В общей сложности было издано свыше 60 указов, которые касались системы образования, строительства железных дорог, заводов и фабрик, модернизации сельского хозяйства, развития внутренней и внешней торговли, реорганизации вооружённых сил, чистки государственного аппарата и т. д. Эти реформы объективно были направлены на создание условий для капиталистического развития Китая. Однако указы издавались в большой спешке, не разъяснялись населению, саботировались придворными кругами и феодальной бюрократией и по существу остались на бумаге. Чтобы сломить сопротивление реакционной маньчжуро-китайской придворной клики, руководитель левого крыла реформаторов Тань Сы-тун с ведома Цзай Тяня готовил устранение её лидеров, однако заговорщиков предал генерал Юань Ши-кай. Цзай Тянь был арестован, а руководители реформаторов казнены без суда и следствия, за исключением Кан Ю-вэя, Лян Ци-чао и Ван Чжао, которым удалось скрыться за границу. Суровые репрессии обрушились на всех участников движения за реформы. После поражения реформаторов стало быстро развиваться революционно-демократическое направление национально-освободительной борьбы китайского народа, руководимое Сунь Ят-сеном