Відповідь:
Пояснення:Версальсько-Вашингтонська система мирних договорів — світовий порядок, основи якого були встановлені державами-переможцями, головним чином, Великою Британією, Французькою республікою, США і Японською імперією, після закінчення Першої Світової Війни. Основним питанням конференції у Версалі була підготовка мирного договору з Німеччиною. Його було підписано 28 червня 1919 p., у п'яту роковину сараєвського вбивства, у Великому Версальському палаці (Версальський мир).
Версальська система була також розрахована на закріплення післявоєнного переділу світу і спрямована не тільки проти переможених держав, але і проти національно-визвольного руху в колоніях і залежних країнах. ОЗа Версальським мирним договором з Німеччиною:
Німеччина визнавалася винною у розв'язанні світової війни;
Вона втрачала свої колонії, деякі її території передавалися сусіднім державам;
накладалися військові обмеження та репарації за збитки, завдані країнам Антанти;
Ельзас та Лотарингія поверталися Французькій республіці, управління Саарською областю передавалося на 15 років Лізі Націй;
Данциг (Гданськ) було оголошено «вільним містом»;
Польській республіці поверталася частина територій, загарбаних Німеччиною (Познань, деякі райони Пруссії й Померанії);
Данії передавався Північний Шлезвіг;
До Бельгії відійшли округи Ейпен, Мальмеді, Морене.
Порівняно з 1914 p. німецька територія зменшилася на 12,5%. Загальна військова повинність у Німеччині скасовувалася. Її сухопутна армія не повинна була перевищувати 100 тис. чол. й призначалася для підтримки порядку всередині країни. Німеччині заборонялося мати підводний флот, великі надводні кораблі, військову авіацію та важку артилерію. Німецький генштаб розпускався. Німецька територія по лівому березі Рейну та смуга завширшки 50 км по правому — оголошувалася Рейнською демілітаризованою зоною. Загальна сума репарацій була встановлена на Лондонській конференції у 1921 p. й становила 132 млрд золотих марок. Франція мала одержати 52% цієї суми, Велика Британія — 22%, Італія −10%, Бельгія — 8%. З метою гарантії виконання Версальського договору країни Антанти окупували Рейнську зону терміном на 15 років.
Мирні договори з союзниками Німеччини були укладені за зразком Версальського.
Сен-Жерменський мирний договір з Австрією було підписано 10 вересня 1919 р., колишня Австро-Угорська імперія перестала існувати. Частина Південного Тіролю переходила до Королівства Італія, Чехія й Моравія ставали частиною новоутвореної держави Чехословацької республіки, Буковина передавалася Королівству Румунія. Закарпатську Україну було передано до складу Чехословацької республіки. Договором визнавалася незалежність Австрії, але заборонялося її об'єднання з Німеччиною.
Нейїський з Болгарським царством — 27 листопада 1919 р., частина території Болгарії відійшла до Королівства сербів, хорватів і словенців та Королівства Румунія.
Тріанонський з Королівством Угорщина — 4 червня 1920 p. вона відмовлялася від ряду територій та визнавала нові кордони держав у Центральній Європі. Її територія була скорочена утроє, а населення — у 2,5 рази. Угорщина, як і інші союзники Німеччини, сплачувала репарації переможцям.
2. Популярность московского князя заключалось в том, что каждый представитель местной знати, просто мелкий дворянин приехавший к нему на службу получал достаточно большой участок земли - поместье (его помещали на землях московского князя). За полученный участок земли дворянин был обязан нести военную службу московскому государю. Служба - главная обязанность дворян. Так образовывалась поместно-служилая система.
3. На земле каждого служилого помещика должны были работать крестьяне, которые могли раз в году перейти к другому землевладельцу. Таким образом, помещик не должен был заботиться о своих крестьянах, дабы удержать их у себя.
Московское государство столкнулось с рядом серьезных проблем. К началу XVI в. можно говорить о социально-экономическом кризисе. Причины:
1. Поместно-служилая система была несовершенна. Простой биологический рост дворянских семей опережал возможности земельного фонда государства. Поместья мельчали и дробились. Это вынуждало Московское государство вести постоянные войны, увеличивая свою территорию. Иван III присоединил Новгород и воевал с Литвой на западе, присоединяя новые земли. Иван IV присоединил Поволжье, но земли этого региона были недостаточно плодородны. ответом на выступление дворян стала Опричнина, фактически режим террора. Опричнина расколола дворянство и уничтожила возможных соперников - удельных князей.
2. Власть московского князя строилась на основах патернализма, когда общество устроено по образцу большой патриархальной православной семьи. Царь - отец своих подданных, он же единственный возможный государь в Москве. Такая система была слишком консервативной и не устраивала многих, и, прежде всего дворянство. Система государство-вотчина изживала себя.
3. Крестьянская проблема все больше беспокоила мелкое и среднее дворянство. Крестьяне переходили к более богатым землевладельцам, стремясь к льготам и легкой жизни в одной из боярских вотчин. Крестьяне размещались на землях помещиков и вотчинников крайне неравномерно.