оветский дипломат. В составе советской делегации подписал Брестский мир (1918). Народный комиссар по иностранным делам РСФСР (с 1923 года — СССР) (1918—1930). Возглавлял советскую делегацию на Генуэзской конференции (1922). Подписал Рапалльский договор (1922).
Георгий Васильевич Чичерин родился 24 ноября 1872 года в селе Караул Кирсановского уезда Тамбовской губернии. Его отец, Василий Николаевич Чичерин в течение 18 лет служил и в Главном архиве МИД России, и в российских представительствах в Бразилии, Германии, Италии, Франции. Мать, Жоржина Егоровна Мейендорф, родственными узами была связана с известными русскими дипломатами.
С раннего детства он много читал, изучал иностранные языки, уже с юных лет свободно говорил на нескольких из них. С 1884 года он учится в гимназии, сначала в Тамбове, а потом в Петербурге. В 1891 году поступил на историко-филологический факультет Петербургского университета. По окончании университета Георгий пошел по стопам отца.
В 1898 году Чичерин поступил на работу в Государственный и Петербургский главный архивы МИД. Он участвовал в создании «Очерка истории министерства иностранных дел России», работал в основном над разделом по истории XIX века, когда министром иностранных дел был A.M. Горчаков. Знакомство с архивными документами, исторической литературой, мемуарами государственных деятелей и дипломатов XIX века ему в дальнейшей дипломатической деятельности. Его перу принадлежит монография о Горчакове.
В начале 1904 года Чичерин уехал в Германию, там он познакомился с социал-демократами. В Берлине Чичерин вошел в состав Русского информационного бюро. Особый отдел департамента полиции в Петербурге направил 13 апреля 1907 года в Париж заведующему русской заграничной агентурой предписание «выяснить проживающего в Берлине некоего Орнатского...». В ответе на этот запрос значилось следующее: «Кличками А. Орнатский... пользовался... Чичерин, племянник известного исторического деятеля Чичерина. Это - очень богатый человек, одолживший партии... 12 тысяч марок. Он состоит одним из вдохновителей социал-демократического бюллетеня, печатающегося на немецком языке в Берлине...»
С 1907 года Георгий Васильевич жил в Париже. Он охотно сотрудничал с газетами социал-демократического направления и участвовал в издании и распространении русскоязычной газеты «Моряк».
Спартанців виховували не так, як інших греків. По-перше, їх навчали лаконічно висловлюватися. По-друге терпіти біль. По-третє безвідмовно коритися.
Перший бій афінянам довелося прийняти 490 р. до н. е. Він відбувся на Марафонській рівнині за 42 кілометри на захід від Афін. Перська армія мала ЗО тисяч воїнів, а ополчення афінян - 10 тисяч та тисячу союзників з Гаванського міста Платеї. Ударною силою греків була важко озброєна піхота, побудована у фалангу. Серед стратегів вирізнявся Мільтіад. Мужність і витримка забезпечили грекам перемогу, а перська армія вперше зазнала поразки.
У 480 р. до н. е. Ксеркс, син померлого Дарія І, повів на Грецію величезну армію. На персів уже чекали. Талановитий державний діяч архонт Фемістокл зробив багато, щоб об’єднати грецькі міста. Греки вирішили затримати персів у вузькій Фермопільській ущелині. Туди попрямували 7 тисяч воїнів на чолі зі спартанським царем Леонідом. 7 тисяч проти 150 тисяч! Перси не могли здолати греків 4 дні. Проте зрадник з місцевих мешканців показав персам гірську стежку, що вела в обхід ущелини. Дізнавшись про це, Леонід наказав грекам відходити для з’єднання з основними силами. Сам цар і 300 спартанців залишилися - їхні традиції забороняли відступати. Усі вони загинули.
28 вересня 480 р. до н. е. відбулася морська битва з персами. Бій розгорівся в протоці, яка відділяє острів від материка. Невдале розташування перського флоту призвело до того, що їхні кораблі не могли маневрувати.
300 грецьких трієр уміло таранили кораблі персів гострими носами, обкутими міддю, й порівняно легко перемогли.
