Би́тва на Си́ніх Во́дах — битва між литовсько-руським та монголо-татарськими військами, що відбулася 1362 року на річці Сині Води. Литовсько-руські сили очолював великий князь Ольгерд, а монголо-татарські — подільські хани Хаджибей, Кутлугбей і князь Дмитро. Точна дата і місце бою невідомі. Ймовірно, відбулася 24 вересня — 25 грудня на річці Сині Води, притоці Південного Бугу[1], в районі села Торговиця на Кіровоградщині[2]. В ході бою литовсько-руські війська розбили татар. Завдяки перемозі Ольгерд розширив володіння Великого князівства Литовського далеко на південь. Ця перемога задовго до Куликовської битви 1380 року підірвала могутність Золотої Орди і поклала початок звільненню Русі від монголо-татарського іга.
Унаслідок битви до Литовсько-Руської держави остаточно відійшли Київщина та Поділля. Витіснення татарських ханів сприяло поступовій інкорпорації (включенню) починаючи з 1362 р. Київщини, та Поділля до складу Литовської держави та утвердженню незалежного князівства Молдавія.
Перемога литовсько-руського війська у Синьоводській битві завершила звільнення земель історичної Русі від ординського ярма. Приєднавши до своїх володінь західні та південно-західні землі Київської Русі, Велике князівство Литовське стало однією з найбільших держав в тогочасній Європі.
До складу Загальної Української Ради входили з Галичини — 14 делеґатів з Національно Демократичної Партії, 6 з радикальної, 1 соціал-демократ; з Буковини — 5 над. демократів, 1 соціал-демократ, 1 з Української Народної Партії; з підросійської України 3 делеґати від Союзу Визволення України; разом 34 члени. Персональний склад членів часто мінявся.
Програма Загальної Української Ради: щодо українських земель під російським пануванням — самостійна українська держава, щодо українських земель Австро-Угорщини — територіально-національна автономія і об'єднання українських земель в один автономний край.
Провід у Загальній Українській Раді належав президії, до якої входили: Кость Левицький — голова, Микола Василько, Лев Бачинський (згодом Ярослав Весоловський), Микола Ганкевич (пізніше Володимир Темницький) — заступники голови, Олександер Скоропис-Йолтуховський (згодом Маркіян Меленевський) — уповноважений Союзу Визволення України, секретар В. Темницький.
Організація опікувалася правами українців, закликала їх боротися за конституційну Австро-Угорщину проти самодержавної Росії. Завдяки діяльності об'єднання з'явилася ідея створення всеукраїнського військового з'єднання. Так з'явилося перше з часів реєстрового козацтва Речі Посполитої та Російської імперії українське воєнізоване угрупування — легіон Українських січових стрільців (УСС).
Після проголошення цісарського маніфесту 4 листопада 1916 про створення польського королівства та відокремлення й широку автономію з польською перевагою Галичини в складі Австро-Угорської держави становище Загальної Української Ради захиталося й політичний провід українського життя в Австрії перейшов до української парламентарної репрезентації.