Клеопатра и Тутмос III
Україна після бурхливих і трагічних часів Мазепи застигла у майже повній непорушності... Десь на задвірках Європи, між провінційною Польщею і ще більш провінційною Туреччиною... Всі найвизначніші особистості виїхали до Петербурга чи Москви, хтось утік до Парижу... Під лінивим малоросійським сонцем лежали ці землі непорушно, аж поки цивілізаторське око Катерини ІІ не звернуло на них увагу».
Ось так пише про українську історію перших двох третин XVIII століття один сучасний московський публіцист. Насправді ж усе у ті часи було значно складніше, і про «непорушність» чи «бездіяльність» говорити не доводиться.
І хоча після поразки Мазепи російське самодержавство справді було спробувало повністю й остаточно втихомирити Україну, але навіть цілком лояльний до Петербургу гетьман Іван Скоропадський робив певні жести, які мали означити підтримку українських інтересів. Так, він запропонував цареві Петру І проект нового договору між Гетьманщиною та Росією під назвою «Решетилівські статті». У статтях передбачалося розширення автономії Гетьманщини, однак цар їх не затвердив. Натомість за наказом Петра столиця Гетьманщини була перенесена зі зруйнованого московською армією Батурина до Глухова неподалік кордону з Московщиною. Але гетьман почав розбудовувати нову столицю, зробивши з провінційного містечка значне місто. Скоропадський також продовжив давню козацьку традицію підтримки Києво-Могилянської академії і щорічно виділяв з Генерального військового скарбу 200 рублів на утримання її викладачів.
Объяснение:
