Россия стала опасна для стран Европы после победы Наполеона. Конечно,она претендовала на то,чтобы получить больше территорий,в том числе выход к Черному морю, но на каком то совете(не помню),европейские страны стали возмущаться из за наглости Александра.поэтому Россия получила лишь небольшую часть новых территорий(вроде Польши..и еще чего то) и не получила выхода к Черному морю, иначе она стала бы очень экономически развитой страной(а европейские страны этого боялись).
вот как то так. это "грубо говоря".
Нестор Літописець писав що слов'яни розселились з Дунаю тому його вважають засновником Дунайської концепції походження слов'ян: "По раздрушеніи же столпа и по раздѣлении языкъ, прияша сынове Симовы въсточныя страны, а Хамовы же сынове полуденныя страны; Афетови же сынове западъ прияша и полунощьныя страны. Оть сихъ же 70 и дву языку бысть языкъ Словенескъ отъ племени же Афетова, нарицаемѣи Норци, иже суть Словенѣ."
Про Словян вперше згадують чужі письменники у І та II столітті по Різдві Христа, але звуть їх венетами. Тільки через 500 літ вперше бачимо наймення „Словен", „Славен", і то звуть так не всіх Словян, тільки західніх. Саме наймення слов'ян пішло найскоріш од слово - тобто се такі люде, що говорять зрозуміло по людськи, а не „німці", що говорити не вміють.
Польські та чеські славісти запропонували Вісло-одерську концепцію походження слов'ян, за якою найдавнішою їхньою прабатьківщиною було межиріччя Вісли та Одеру.
Радянські історики (Борис Рибаков) запропонували Вісло-Дніпровську або Дніпровсько-Одерську (розширену) концепцію, в якій слов'яни зародилися в межиріччі Дніпра та Вісли (Одера), причому центром слов'янської прабатьківщини було Придніпров'я.
В часи Середньовіччя популярною була Азійська концепція походження слов'ян, послідовником якої був відомий тюрколог Л. Гумільов. Сучасні послідовники цієї теорії вважають, що предками слов'ян були або скіфо-сармати або слов'яни прийшли в Європу разом з гунами.
Этой картине климатических изменений в Европе вполне соответствует динамика сельскохозяйственного производства. В последние века существования Западной Римской империи и примерно до 700 г. сельское хозяйство переживало упадок: урожаи становились все меньше, и люди отчаянно боролись за выживание. После 700 г., особенно начиная с X в., урожайность стала расти; несомненно, что отчасти этому улучшение климата. Однако климат и его изменения сами по себе, разумеется, не могут объяснить развитие европейской экономической истории.