Орбула́кская би́тва — сражение в ходе казахско-джунгарской войны, в котором казахи во главе с Жангир-ханом и Жалантос-батыром в 1643 году одержали победу над армией Эрдэни-Батура.
Планы джунгар по захвату Семиречья оказались сорванными. Было выиграно время для подготовки казахов к дальнейшему наступлению джунгар в этот регион. Жангир-султан продемонстрировал эффективность новой боевой тактики залповой стрельбы из ружей пешими стрелками. Для Центральной Азии это был революционный опыт применения огнестрельного оружия. Впервые получили успешный боевой опыт объединения представители трёх казахских жузов. Основной удар нанес Жалантос бахадур эмир Самарканда, главнокомандующий Младшего жуза.
Вибирай нужное
Объяснение:
. Яким було повсякденне життя українців у XVIXVIII ст.? 2. Як господарювали українські селяни у минулих століттях? 3. Яку роль відігравала церква у культурному житті України?
1. Людина і навколишнє середовище
Розвиток людської спільноти залежить поряд з іншими факторами від особливостей географічного розташування і природних умов, на яких вона існувала. Українські землі розташовані у південно-східній частині Європи.
Майже не дві третини території українських земель складали розлогі чорноземи, що завжди були головним багатством народу, а в одночас – постійною причиною зазіхань сусідів на них.
Життя на цих землях впливало на формування характерних рис суспільного життя українців. Родючі ґрунти дозволяли українським селянам успішно вести одноосібні господарства на відміну від їхніх північних сусідів – росіян, де бідні ґрунти і суворий клімат примушували селян об’єднувати свої зусилля для спільної праці. Ці особливості спричинили формування різної ментальності і соціально-економічної організації народів.
Переважну більшість українського народу наприкінці XVIII ст. складали селяни, які здавна трудилися коло землі, жили в мальовничих селах і не квапилися зміняти їх на міські житла. Промислова революція поступово впливала на цю ситуацію, однак і наприкінці ХІХ ст. селяни складали 95% населення України.
Народна картина «Селянин і селянка». ХІХ ст.
2. Зміни в житті українців під імперською владою
Наприкінці XVIII ст. землі, заселені українцями, опинились у складі Австрійської та Російської імперських політичних систем, життя в яких суттєво відрізнялося від звичних умов. Обидві імперії були величезними територіальними об’єднаннями, що складалися з центру та підвладних територій, заселених різними народами.
Імперії мали централізовану структуру управління з особою імператора на верхівці владної піраміди. Виконання законів і розпоряджень імперського уряду покладалося на численне чиновництво. З-поміж різноманітних завдань, що покладалися на імперське чиновництво, найважливішим було збирання податків. Але використовувалися вони не на місцеві потреби, а на реалізацію імперських планів і, ясна річ, на потреби самих чиновників. Усіма засобами впливу імперія виховувала в них покору і вірність, наголошуючи, що це є головним моральним і релігійним обов’язком громадян. Відтак більшість населення поступово пристосовувалася до імперських порядків і вважала їх цілком розумними.
Велике значення в управлінні підвладними територіями поряд із чиновництвом надавалося армії. Для місцевого населення військовий ставав звичною постаттю, а для суспільної еліти військова служба була можливістю зробити непогану кар’єру. Одночасно з цим утримання імперської армії стало важким тягарем для населення українських земель.
Особливістю життя у складі імперій стала його детальна регламентація. В українському суспільстві попередньої доби суспільна влада – як козацька старшина, так і польська шляхта – ніколи не захоплювалися виданням значної кількості документів стосовно впорядкування питань повсякденного життя. Імперська влада, навпаки, вважала за необхідне регламентувати життя своїх багатонаціональних підданих на місцях, згідно з єдиними стандартами, чисельними розпорядженнями зі столиці.
Ставлення обох імперій до українських земель, загарблених ними наприкінці XVIII ст., мало значні відмінності. Австрійська імперія була гуртом різних народів, з-посеред яких жоден не мав абсолютної більшості. Внаслідок цього австрійський уряд ніколи не намагався стверджувати, що українські землі є корінними імперськими землями, і лише доводив своє право володіти ними, визнаючи при цьому, що їх населяють інші народи.
Російська імперія ніколи не визнавала, що підкорила землі, заселені іншим народом; навпаки, російський уряд постійно підкреслював, що землі Наддніпрянщини є давньою і невід’ємною частиною Росії, яку було раніше у неї відібрано, а тепер повернуто. Український народ уважали «малоросами» і часткою «великоросійського народу». Лише наприкінці ХІХ ст. внаслідок розгортання українського національного руху в імперських верхах про них дедалі частіше з майже неприхованим роздратуванням почали казати як про «інородців». Наявність в імперії російського народу, який складав більшість населення, спричиняли політику насильницької русифікації всіх сфер суспільного життя. Внаслідок цього питання збереження народної культури, історії та мови стало, без перебільшення, питанням виживання українців як етносу.
3. Ментальність українського народу
Для розуміння життя українців під імперською владою важливим є зрозуміти те, як вони сприйняли дійсність, що відчували і чим переймалися, або визначити риси їхнього менталітету. Для нього були притаманні такі риси:
· населення українських земель від часу своєї появи займалося рільництвом. Земля була водночас і засобом існування, і найбільшим багатством, за яке постійно велася боротьба і яке належало захищати від зазіхань сусідів;
·
политический либерализм
политический либерализм — убеждение, что отдельные личности являются основой закона и общества и что общественные институты существуют для того, чтобы способствовать наделению индивидуумов реальной властью, без заискивания перед элитами. это убеждение в политической философии и политологии называется «методологический индивидуализм». в основе лежит представление, что каждый человек лучше всего знает, что для него лучше. великая хартия вольностей (1215 г.) представляет пример политического документа, в котором некоторые индивидуальные права распространяются дальше, чем прерогатива монарха. ключевым моментом является общественный договор, согласно которому законы с согласия общества для его блага и защиты общественных норм, и каждый гражданин подчиняется этим законам. особый акцент делается на верховенстве закона. (в частности, либерализм исходит из того, что государство обладает достаточной силой для его обеспечения.) современный политический либерализм также включает в себя условие всеобщего избирательного права, независимо от пола, расы или имущественного положения. (при этом избирательными правами в государстве только его граждане.) наиболее предпочтительной системой считается либеральная демократия.