На початок 20 та 21 століття початковий етап книговидання на землях України і вивчений, і висвітлений недостатньо. Усвідомити це до експедиції за старовинними виданнями та створення Музею мистецтва давньої української книги в місті Львів. Створенню музею сприяли усвідомлення важливої ролі Львова як центру книжкової культури та діяльність в місті українського та російського друкаря Івана Федорова (Федоровича).
Науковою сенсацією стали привезені з експедиції видання, якраз створені не в друкарні Івана Федоровича і до — років діяльності друкаря в місті Львів. Це дозволило припустити гіпотезу, що центрів першодрукарства на землях України було більше і якісь з них виникли та діяли до друкарні в Онуфріївському монастирі Львова. Відомим центром кириличних видань був польський Краків, де мешкала впливова українська діаспора. Ймовірно, за її ініціативи кириличні видання створив друкар Швайпольт Фіоль (Святополк фіола ?), чи то німець, чи то українець за походженням. До 20 століття зберіглося 79 примірників видань Фіоля, незважаючи на утиски майстра і спалення частини накладу його видань католиками-поляками.
Серед перших видань давньоукраїнською та кириличним шрифтом -
«Осьмогласник» (1491) з дереворитом «Розп'яття»,
«Часословець» (1491),
«Тріодь пісна» (не датована, датується 1490-ми роками)
«Тріодь цвітну» (1491)
Але першим виданням кирилицею слід вважати книги друкарні Степана Дропана.
Серед перших українських видань 16 століття —
«Новий тестамент» із мідними замочками, Почаїв, 1511 р.
«Тріодь» у шкіряній оправі, Київ, 1527 р.
«Анфологіон» у шкіряній оправі, Львів, 1542 р
«Служебник», Львів, 1546 р. та інші.
Принагідно це підтверджене і написом на надгробку Івана Федорова (у перекладі І. Крип'якевича): «Іван Федорович, друкар Москвитин, котрий своїм заходом занедбане друкарство обновив, умер у Львові. Друкар книг перед тим невидимих…», тобто Іван Федоров відновив книговидання, пред тим занедбане у Львові.
Розвиток освіти в Україні у XVIII ст.
У другій половині XVIII ст. культурний розвиток українського народу значно активізувалися, власне XVIII ст. стало періодом великого культурного піднесення, у суспільстві почався природний процес формування культурних блоків
В Україн гається відносно високий порівняно з Росією рівень письменності. У багатьох селах функціонують школи, де навчаються діти старшини, козаків і селян. Так, на Слобожанщині була 131 трирічна церковнопарафіяльна школа.
Наука й освіта вищого рівня зосередились у Київській колегії (з 1701 р. — Академія). Києво-Могилянська академія була першим і найкращим за значенням вищим навчальним закладом України. В її стінах здобували освіту українські діти і діти слов'янських народів. Студенти Академії продовжували навчання, що було нормою, у провідних європейських навчальних закладах. З неї вийшло чимало талановитих і обдарованих державних діячів, науковців, письменників і митців: Ш. Прокопович, Г. Сковорода, М. Березовський, Д. Бортнянський, І. Григорович-Барський, Н. Згурський, О. Шумлянський та ін. Академія мала велику бібліотеку, яка наприкінці XVIII ст. налічувала близько 10 тисяч томів з різних галузей знань на всіх європейських мовах, якими вільно володіли студенти.
На початок 20 та 21 століття початковий етап книговидання на землях України і вивчений, і висвітлений недостатньо. Усвідомити це до експедиції за старовинними виданнями та створення Музею мистецтва давньої української книги в місті Львів. Створенню музею сприяли усвідомлення важливої ролі Львова як центру книжкової культури та діяльність в місті українського та російського друкаря Івана Федорова (Федоровича).
Науковою сенсацією стали привезені з експедиції видання, якраз створені не в друкарні Івана Федоровича і до — років діяльності друкаря в місті Львів. Це дозволило припустити гіпотезу, що центрів першодрукарства на землях України було більше і якісь з них виникли та діяли до друкарні в Онуфріївському монастирі Львова. Відомим центром кириличних видань був польський Краків, де мешкала впливова українська діаспора. Ймовірно, за її ініціативи кириличні видання створив друкар Швайпольт Фіоль (Святополк фіола ?), чи то німець, чи то українець за походженням. До 20 століття зберіглося 79 примірників видань Фіоля, незважаючи на утиски майстра і спалення частини накладу його видань католиками-поляками.
Серед перших видань давньоукраїнською та кириличним шрифтом -
«Осьмогласник» (1491) з дереворитом «Розп'яття»,
«Часословець» (1491),
«Тріодь пісна» (не датована, датується 1490-ми роками)
«Тріодь цвітну» (1491)
Але першим виданням кирилицею слід вважати книги друкарні Степана Дропана.
Серед перших українських видань 16 століття —
«Новий тестамент» із мідними замочками, Почаїв, 1511 р.
«Тріодь» у шкіряній оправі, Київ, 1527 р.
«Анфологіон» у шкіряній оправі, Львів, 1542 р
«Служебник», Львів, 1546 р. та інші.
Принагідно це підтверджене і написом на надгробку Івана Федорова (у перекладі І. Крип'якевича): «Іван Федорович, друкар Москвитин, котрий своїм заходом занедбане друкарство обновив, умер у Львові. Друкар книг перед тим невидимих…», тобто Іван Федоров відновив книговидання, пред тим занедбане у Львові.
Розвиток освіти в Україні у XVIII ст.
У другій половині XVIII ст. культурний розвиток українського народу значно активізувалися, власне XVIII ст. стало періодом великого культурного піднесення, у суспільстві почався природний процес формування культурних блоків
В Україн гається відносно високий порівняно з Росією рівень письменності. У багатьох селах функціонують школи, де навчаються діти старшини, козаків і селян. Так, на Слобожанщині була 131 трирічна церковнопарафіяльна школа.
Наука й освіта вищого рівня зосередились у Київській колегії (з 1701 р. — Академія). Києво-Могилянська академія була першим і найкращим за значенням вищим навчальним закладом України. В її стінах здобували освіту українські діти і діти слов'янських народів. Студенти Академії продовжували навчання, що було нормою, у провідних європейських навчальних закладах. З неї вийшло чимало талановитих і обдарованих державних діячів, науковців, письменників і митців: Ш. Прокопович, Г. Сковорода, М. Березовський, Д. Бортнянський, І. Григорович-Барський, Н. Згурський, О. Шумлянський та ін. Академія мала велику бібліотеку, яка наприкінці XVIII ст. налічувала близько 10 тисяч томів з різних галузей знань на всіх європейських мовах, якими вільно володіли студенти.
Древнетюркское руническое письмо (орхоно-енисейская письменность) тур. Orhun/Göktürk yazısı, кит. 鄂爾渾文字, пиньинь È'ěrhún Wénzì — письменность, применявшаяся в Центральной Азии для записей на тюркских языках в VIII—X вв.
Орхоно-енисейская письменность обслуживала единый литературный язык (наддиалектный койне) того времени, который обычно называется языком орхоно-енисейских надписей. Выделяются 7 групп: ленско-прибайкальская, енисейская, монгольская, алтайская, восточно-туркестанская, среднеазиатская, восточно-европейская[1]. Соответственно, они принадлежат племенному союзу курыкан, Кыргызскому каганату, Восточно-тюркскому каганату, Западно-тюркскому каганату, Уйгурскому каганату в Монголии, Уйгурскому государству в Восточном Туркестане, булгарам, хазарам и печенегам.
Названия даны: 1) по форме знаков, напоминающих германские руны; 2) по местам находок (в долине Орхона (Второй тюркский каганат) и верховьях Енисея (Кыргызский каганат)).
1. Язык памятников и область распространения
Памятники древнетюркским письмом (в основном эпиграфические, небольшое число рукописей сохранилось в Восточном Туркестане) были созданы в тех областях Центральной и Средней Азии и Сибири, в которых в раннем Средневековье располагались государственные образования восточных и западных тюрков, тюргешей, древних уйгуров, енисейских кыргызов, карлуков и др. Хотя они к тому времени уже говорили на разных языках или точнее различных диалектах, надписи тюркским руническим письмом Последний существовал в нескольких локально-хронологических вариантах, соотносимых с такими территориальными группами памятников, как орхонские, восточно-туркестанские, енисейские, таласские, алтайские и некоторые другие. В них иногда проступают различия между живыми диалектами указанных древних этносов.
Памятники древнетюркского письма располагаются на территории таких современных стран как Россия, Казахстан, Киргизия, Китай и Монголия. Один из редких рукописных рунических памятников — Книга гаданий.