Спроби модернізації Османської імперії. У другій половині XIX ст. Османська імперія переживала занепад, викликаний поразками у війнах з європейськими країнами, проникненням іноземного капіталу, який поступово став контролювати найважливіші галузі економіки держави: залізниці, копальні, комунальні підприємства, банки тощо.
Переважання на турецькому ринку іноземних товарів, зокрема тканин, що ввозились без мита, підривало власне виробництво. Це, як і інші нерозв’язані питання розвитку країни, викликало незадоволення молодої турецької буржуазії, яка почала тиснути на владу з метою прийняття конституції.
Війна за об'єднання Галицько-Волинського князівства
(1205—1245) затяжна боротьба за владу в Галичині і на Волині після загибелі Романа Мстиславича за участю представників різних гілок династії Рюриковичів і соціальних верств, Галицько-Волинського князівства при втручанні Угорщини та Польщі. Закінчилася приходом до влади Романовичів на Волині (1214), в Галичі і перемогою під Ярославом над останнім серйозним претендентом (1245).
В ході війни були ліквідовані удільні князівства Південно-Західної Русі, зокрема Луцьке і Белзьке які опинились під контролем Данила Романовича, князі отримували землі від центральної влади на правах васалів. Після смерті короля Данила (1264) 5 років існувало Холмське і близько 30 років — Володимирське та Луцьке князівства, після чого всі галицько-волинські землі знову опинилися під владою єдиного князя, Юрія Львовича
Объяснение:
1)Идея «социального тэтчеризма», как и сам термин, — это плод деятельности Брайена Гриффитса, руководителя группы личных советников премьер-министра. Даже если социальный тэтчеризм и включал довольно важные меры в социальной политике, в частности, в сферах образования, жилищного строительства и здравоохранения, то все же он не был своего рода политической эволюцией, а являлся всего лишь небольшим отклонением от прежнего курса. Социальный тэтчеризм часто становился центром скандала, тем более что экономические реформы, которые Маргарет проводила, она проводила ускоренными темпами на протяжении своих предшествующих сроков правления.
2)Правовой фундамент отношений образуют Договор о добрососедстве, партнерстве и сотрудничестве от 9 ноября 1990 года и Совместное заявление Президента Российской Федерации и Федерального канцлера ФРГ от 21 ноября 1991 года. Принципиальное значение имеет также Договор об окончательном урегулировании в отношении Германии от 12 сентября 1990 года.