Федор Волков — универсальный человек XVIII столетия — был архитектором, поэтом, живописцем, скульптором, резчиком по дереву, музыкантом, собирателем книжных редкостей, машинистом сцены, директором, режиссером и первым актером, основателем актерской профессии в России.
В 1750 году, в Ярославле, купеческий сын Федор Григорьевич Волков основал общедоступный театр, впервые в России став его организатором и содержателем, вложив собственные капиталы в театральное дело. Труппа, собранная Волковым, пестра по социальному составу. Люди купеческого звания, служащие провинциальной канцелярии, бывшие семинаристы, «из церковников», посадские люди, ремесленники, выходцы из Малороссии. Вот их имена: братья Григорий и Гавриил Волковы, Иван Дмитревский, Иван Иконников, Яков Попов, Семен Куклин, Алексей Попов, Семен Скочков, Демьян Галик, Яков Шумский.
Сенатский экзекутор Игнатьев, приехавший в Ярославль по делам, застает регулярно действующий публичный театр, чем он был немало поражен. По всей вероятности, на графа произвел впечатление уровень не только актерской игры, превышавший любительский, но и всего театрального дела в Ярославле. Он докладывает о «таком невиданном доселе нигде» феномене в Петербург. Отзыв высокопоставленного сенатского чиновника возбудил интерес в столице.
Во всех документах подчеркивается и скорость доставки ярославских комедиантов. Это дело первостепенной важности.
Высочайший именной Указ, написанный 3 января, спущенный в Сенат 4-го, отправленный с Дашковым 5-го — был оглашен в Ярославле 12 января. Дорога от Санкт-Петербурга до Ярославля заняла у подпоручика Дашкова неделю. Волков был призван в Ярославскую провинциальную канцелярию, где собрались все главные лица города во главе с воеводой Михайлой Бобрищевым-Пушкиным. Срок на сборы — 24 часа.
Отъезд… Одиннадцать актеров-ярославцев, двенадцатый — Дашков, девятнадцать подвод, нагруженных театральным скарбом, шестеры сани-болковни — теплые кибитки для актеров, в лютую январскую стужу в долгий путь снаряженных… Это был настоящий санный поезд.
Театр уезжал не на временные гастроли, отныне он менял место своего пребывания. С берегов Волги ярославцы уезжали на берега Невы.
20 января 1752 года ярославские комедианты въезжали в Петербург.
Почему в столичный град Петров были приглашены для играния комедий и трагедий именно ярославцы, а не «охочие комедианты» из Москвы или Петербурга? Причин несколько. Содержатель театра вЯрославле — это профессия, а содержание театра — собственное «дело», а не забава, не прихоть. Не разовые — от случая к случаю — постановки, а обширный, пополняющийся репертуар. Настоящий творческий и финансовый лидер — Федор Волков, обладающий многосторонними дарованиями. Постоянный состав труппы. Все это и послужило причиной вызова ярославцев в столицу по именному указу императрицы Елизаветы Петровны. Императрица повелела обучать ярославцев в Придворном Шляхетном кадетском корпусе -привилегированном высшем учебном заведении того времени. Из 11 актеров волковской труппы к обучению определили четверых — Федора и Григория Волковых, Ивана Дмитревского и Алексея Попова. Остальные могли уезжать снова в Ярославль или устраивать свою жизнь по желанию в столичном Питере. Гаврила Волков было вернулся в Ярославль, но потом уехал к братьям и впоследствии успешно играл в театре. Яков Шумский обучался самостоятельно, приглядываясь к товарищам, которых не оставлял. И стал выдающимся комическим актером русского театра, другом самого Фонвизина. Так же, как и Дмитревский, для которого Фонвизин специально писал роль Стародума в комедии «Недоросль».
В 1786 году, спустя почти четверть века после смерти Федора Волкова, Иван Дмитревский приехал в Ярославль и играл Синава в трагедии Сумарокова «Синав и Трувор».
При рождении русского театра возникло тесное взаимодействие провинциальной и столичной театральной культуры, это стало важным фактором всего культурно-исторического процесса. Именно ярославцы, получив в Петербурге образование, составили ядро первого государственного русского профессионального национального общедоступного театра, учрежденного в 1756 году.
С именем Федора Волкова связано становление русской актерской национальной школы.
Став преемником Волкова, ярославец Иван Дмитревский впервые основал в Петербурге русскую театральную школу и воспитал несколько поколений актеров, развивая в своих учениках сочетание «искусства с естеством. Волковым были заложены особенности русской школы театральной игры. Они отразились во «вдохновении» Якова Шумского, «необыкновенной простоте» Василия Померанцева, «чувствительности», «натуральности» «пламенного» Алексея Яковлева, «одушевлении и непринужденности» Катерины Семеновой, в «молниях, вылетавших из глаз» Павла Мочалова, «лиризме» Михаила Щепкина. До сих пор утверждает себя в мире традиция русской актерской школы, заложенная Федором Волковым.
ответ:ОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА СУСПІЛЬСТВА
Упродовж другої половини XIV—XV ст. на етнічних українських землях помітно прискорилися процеси формування суспільної структури. Чіткіше виявлялися відмінності між суспільними верствами і групами, наповнювалися новим змістом їхні права та обов'язки. У різних регіонах соціальна структура мала свої особливості. Це пояснювалося різними формами суспільного й економічного розвитку країн, до складу яких входили українські землі.
Панівне становище займали князі й боярсько-рицарськиіі люд. Із середини XV ст. останніх починають називати шляхтичами. Отримуючи нові пільги і привілеї (особливо у складі Польщі), вони все більше відокремлювалися й віддалялися від решти в населення. Привілейоване становище займало у суспільстві й духовенство, помітно зростала його чисельність, визначалися права і привілеї. Найчисельнішою верствою залишалося селянство. З розвитком міст збільшувалася чисельність міщан. Наприкінці XV ст. зароджується новий суспільний стан - козацтво, якому в майбутньому судилося відіграти надзвичайно важливу роль в історії України. Перші достовірні згадки про козаків зафіксовані у джерелах наприкінці XV ст.
У другій половині XIV—XV ст. прискорюється становлення основних верств українського середньовічного суспільства.
ОСНОВНІ ГРУПИ ПАНІВНОГО СТАНУ ТА IX ПОВСЯКДЕННЕ ЖИТТЯ
Відмінності у політичному и соціальному розвитку країн, до складу яких потрапили українські землі, позначилися на становищі панівної верстви. Так, у Литві більшість знаті отримувала право на володіння землею лише за умови виконання певних обов'язків (насамперед військового) перед державою, тому воно не було спадковим. Водночас існувало й отчипне (спадкове) землеволодіння.
Верхівку панівного стану утворювала титулована знать - нащадки князів Рюриковичів і Гедиміновичів, котрі становили замкнуту групу, потрапити до якої не можна було ні завдяки багатству, ні шляхом обіймання найвищих посад. Особливо міцними були їхні позиції у Волині. З часом формується поділ княжих родів на «княжат головних» (Острозькі, Заславські, Сангушки й ін.)та «княжат-повітників». Перші з них не підлягали місцевій адміністрації, брали участь у засіданнях великокнязівської ради, їхні збройні загони виступали окремими підрозділами з родовими гербами. Щоденне життя князів проходило у вирішенні різноманітних питань політичного характеру, взаємин з місцевою владою, збереження й примноження власних володінь, утримання двору, розв'язання конфліктних ситуацій.
«Сходинку» нижче займали лами, які відрізнялися від інших груп шляхти давністю роду, отчинним характером землеволодіння й певними правами. Будучи багатими землевласниками, вони жили у розкоші, мали слуг. Щоденно клопоталися про власне господарство, влаштовували банкети, полювання тощо. Середній шляхти складався з основної маси боярсько-рицарського люду, котрі відбували військову повинність, прагнули розширити право на землю й позбавитися залежності від князів і панів. їхні будні проходили у виконанні різних доручень, військових виправ, в облаштуванні домівки, веденні господарства, а також час від часу в розвагах. Найнижчий складали дрібні шляхтичі-службовці, котрі виконували різні повинності, та «панцерні слуги», що відбували військову службу. їхнє життя мало чим відрізнялося від життя заможних селян, адже часто доводилося самим обробляти власну землю.
Інакше формувався панівний стан у Галичині й Західному Поділлі. Відмінність полягала насамперед у тому, що князів тут майже не було і вони не становили окремої групи. Бояри-рицарі до середини XV ст. перебували на становищі особистих слуг короля. Вони повинні були жити у власних селах, нести кінну службу на користь короля, не мали права без його дозволу продавати чи дарувати свою землю, змушені були займатися ремонтом замків, сплачувати окремі податки. Тим часом польська шляхта ще наприкінці XIV ст. домоглася від короля ви-знання права приватної власності на свої земельні володіння, звільнення від сплати податків і виконання повинностей, на власне самоврядування й виборне судочинство. І лише у 1434-1447 рр. українські бояри-рицарі урівнялись у правах з польською шляхтою, що прискорило процес їх перетворення на соціальну верству й змінило б щоденного життя. Воно стало спокійнішим, незалежним ні від кого, проходило у турботах за власний маєток, у розв'язанні проблем шляхетської спільноти у повіті й воєводстві, різноманітних розвагах тощо.
Попри наявні відмінності у становищі різних соціальних груп знаті вони являли собою єдиний панівний стан.
Князь Костянтин Острозький
Наймогутнішим князі всі,ким родом наприкінці XV - у першій половині XVI ст. був рід Острозьких, котрих не без підстав називали «некоронованими королями Русі». З-поміж них своїми здібностями та впливом вирізнявся Костянтин Іванович Острозький
Объяснение:
ОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА СУСПІЛЬСТВА
Упродовж другої половини XIV—XV ст. на етнічних українських землях помітно прискорилися процеси формування суспільної структури. Чіткіше виявлялися відмінності між суспільними верствами і групами, наповнювалися новим змістом їхні права та обов'язки. У різних регіонах соціальна структура мала свої особливості. Це пояснювалося різними формами суспільного й економічного розвитку країн, до складу яких входили українські землі.
Панівне становище займали князі й боярсько-рицарськиіі люд. Із середини XV ст. останніх починають називати шляхтичами. Отримуючи нові пільги і привілеї (особливо у складі Польщі), вони все більше відокремлювалися й віддалялися від решти в населення. Привілейоване становище займало у суспільстві й духовенство, помітно зростала його чисельність, визначалися права і привілеї. Найчисельнішою верствою залишалося селянство. З розвитком міст збільшувалася чисельність міщан. Наприкінці XV ст. зароджується новий суспільний стан - козацтво, якому в майбутньому судилося відіграти надзвичайно важливу роль в історії України. Перші достовірні згадки про козаків зафіксовані у джерелах наприкінці XV ст.
У другій половині XIV—XV ст. прискорюється становлення основних верств українського середньовічного суспільства.
ОСНОВНІ ГРУПИ ПАНІВНОГО СТАНУ ТА IX ПОВСЯКДЕННЕ ЖИТТЯ
Відмінності у політичному и соціальному розвитку країн, до складу яких потрапили українські землі, позначилися на становищі панівної верстви. Так, у Литві більшість знаті отримувала право на володіння землею лише за умови виконання певних обов'язків (насамперед військового) перед державою, тому воно не було спадковим. Водночас існувало й отчипне (спадкове) землеволодіння.
Верхівку панівного стану утворювала титулована знать - нащадки князів Рюриковичів і Гедиміновичів, котрі становили замкнуту групу, потрапити до якої не можна було ні завдяки багатству, ні шляхом обіймання найвищих посад. Особливо міцними були їхні позиції у Волині. З часом формується поділ княжих родів на «княжат головних» (Острозькі, Заславські, Сангушки й ін.)та «княжат-повітників». Перші з них не підлягали місцевій адміністрації, брали участь у засіданнях великокнязівської ради, їхні збройні загони виступали окремими підрозділами з родовими гербами. Щоденне життя князів проходило у вирішенні різноманітних питань політичного характеру, взаємин з місцевою владою, збереження й примноження власних володінь, утримання двору, розв'язання конфліктних ситуацій.
«Сходинку» нижче займали лами, які відрізнялися від інших груп шляхти давністю роду, отчинним характером землеволодіння й певними правами. Будучи багатими землевласниками, вони жили у розкоші, мали слуг. Щоденно клопоталися про власне господарство, влаштовували банкети, полювання тощо. Середній шляхти складався з основної маси боярсько-рицарського люду, котрі відбували військову повинність, прагнули розширити право на землю й позбавитися залежності від князів і панів. їхні будні проходили у виконанні різних доручень, військових виправ, в облаштуванні домівки, веденні господарства, а також час від часу в розвагах. Найнижчий складали дрібні шляхтичі-службовці, котрі виконували різні повинності, та «панцерні слуги», що відбували військову службу. їхнє життя мало чим відрізнялося від життя заможних селян, адже часто доводилося самим обробляти власну землю.
Інакше формувався панівний стан у Галичині й Західному Поділлі. Відмінність полягала насамперед у тому, що князів тут майже не було і вони не становили окремої групи. Бояри-рицарі до середини XV ст. перебували на становищі особистих слуг короля. Вони повинні були жити у власних селах, нести кінну службу на користь короля, не мали права без його дозволу продавати чи дарувати свою землю, змушені були займатися ремонтом замків, сплачувати окремі податки. Тим часом польська шляхта ще наприкінці XIV ст. домоглася від короля ви-знання права приватної власності на свої земельні володіння, звільнення від сплати податків і виконання повинностей, на власне самоврядування й виборне судочинство. І лише у 1434-1447 рр. українські бояри-рицарі урівнялись у правах з польською шляхтою, що прискорило процес їх перетворення на соціальну верству й змінило б щоденного життя. Воно стало спокійнішим, незалежним ні від кого, проходило у турботах за власний маєток, у розв'язанні проблем шляхетської спільноти у повіті й воєводстві, різноманітних розвагах тощо.
Попри наявні відмінності у становищі різних соціальних груп знаті вони являли собою єдиний панівний стан.
Князь Костянтин Острозький
Наймогутнішим князі всі,ким родом наприкінці XV - у першій половині XVI ст. був рід Острозьких, котрих не без підстав називали «некоронованими королями Русі». З-поміж них своїми здібностями та впливом вирізнявся Костянтин Іванович Острозький
Федор Волков-русский актёр и театральный деятель, который создал первый постоянный русский театр. Считается основателем русского театра.
Проще говоря его называют отцом русского театра,потому что он создал первый русский театр)