Національна революція 1648—1657 років — породжений українськими реаліями раннього Нового часу складний політичний процес, що під гаслами захисту православ'я, прав і свобод Війська Запорозького й народу України поєднував у собі боротьбу за національне визволення, масовий соціальний протест і збройні форми громадянського протистояння та супроводжувався кардинальними змінами всіх сфер і рівнів життєдіяльності суспільства. Типологічно споріднений із масштабними суспільно-політичними рухами в низці країн Центральної і Західної Європи, які вступали в період створення національних держав і вироблення якісно відмінної від середньовічної системи соціальних відносин.
На різних етапах еволюції історичної думки в Україні та за її межами в наукових концепціях щодо ідентифікації подій середини — 2-ї половини 17 ст. застосовувалися такі терміни, як «Хмельниччина», «козацьке повстання», «руська ребелія», «загальнонародне повстання», «національне повстання»; «козацька війна», «громадянська (домова) війна», «велика війна 1648—1654 рр.», «польсько-козацька війна», «селянська війна», «визвольна війна», «національно-визвольна війна»; «козацька революція», «національна революція», «національно-визвольна революція», «українська революція», «велика українська революція» тощо. Однак більшість із запропонованих понять відображає лише певний сегмент цього багатоаспектного явища, не проникаючи в його глибинну сутність.
Дискусійним продовжує залишатися питання його верхньої хронологічної межі, яка коливається в діапазоні 1654—1678 років. При цьому традиційним в історіографії є виділення двох фаз, відокремлених одна від одної смертю Богдана Хмельницького 27 липня (6 серпня) 1657 року. Перша з них характеризується наростанням національно-визвольної боротьби і її найвищою результативністю, а друга пов'язується із втягненням козацької України в добу старшинських міжусобиць і руйнації («Руїни») господарського життя, нових форм соціальних зв'язків та державно-політичних структур.
Объяснение:
Кінець X - перша половина XI ст. - в межах Київської Русі об'єднані всі східнослов'янські племена, давньоруська держава досягла свого найвищого розквіту.
Володимир Великий (980 - 1015 рр.)
Завершив формування території Київської Русі
Почав боротьбу з Польщею за червенські міста.
Звільнив із військової служби найманців - варягів і замінив їх дружинниками - слов'янами.
Позбавив влади місцеву племінну знать й замінив її своїми синами - посадниками.
Запровадив нове зведення законів усного права "Устав земляний".
Вів успішну боротьбу з печенігами, створивши систему земляних укріплень і низку фортець для захисту південних рубежів Київської Русі.
Налагодив відносини з Чехією, Візантією, Польщею, Угорщиною, Німеччиною, Болгарією.
Започаткував "шлюбну дипломатію", одруживши своїх дітей з представниками королівських династій європейських країн.
Запровадив християнство як загальнодержавну релігію (988р.)
Для піднесення авторитету свого роду та значення своєї держави Володимир забажав одружитися з візантійською принцесою Анною, сестрою візантійського імператора. Після того, як дружина Володимира захопила в Криму Корсунь (Херсонес), імператор погодився на шлюб своєї сестри з Володимиром, але за умови, що той прийме християнство. Охрестившись сам, Володимир зробив християнство державною релігією і влітку 988 р. наказав жителям Києва прийняти хрещення. Обряд хрещення було здійснено в усіх містах і селах держави.
Після прийняття християнства в Київській Русі розпочалося будівництво церковних споруд. Найбільшу церкву було зведено в Києві на честь Богородиці та названо Десятинною, оскільки на її утримання князь виділив десяту частину свого майна. Київ став центром поширення християнства та діяльності православної церкви.
Після прийняття християнства в Київській Русі виникли численні монастири (Межигірський, Видубицький, Печерський та ін.). На утримання вищого православного духовенства і монастирів київські князі давали великі грошові пожертвування, а також орні землі, сіножаті й рибні озера, ліси. Міщани і селяни для утримання місцевих церков сплачували десятину.
Прийняття християнства на Русі справило величезний вплив на подальший розвиток держави:
зміцнило центральну владу князя, оскільки християнська релігія наголошує, що влада правителя дана Богом;
сприяло формуванню єдиного світогляду та єдиної ідеології для разноплемінного населення держави і його згуртуванню в єдину давньоруську народність;
дало можливість Київській Русі як рівноправній увійти в коло наймогутніших держав Європи;
сприяло бурхливому розвитку культури, торгівлі, кам'яного будівництва, а також культурним зв'язкам із християнським світом.
Ярослав Мудрий (1019 - 1054 рр.)
Розширив кордони Київської Русі на північному заході.
Завершив боротьбу з Польщею за червенські міста.
Остаточно ліквідував місцевий сепаратизм.
Установив порядок успадкування влади в державі від найстаршого сина до молодшого.
Прийняв перший писаний звід законів "Руська Правда".
Остаточно розгромив печенігів під Києвом (1036 р.).
Продовжив "шлюбну дипломатію", встановивши династичні зв'язки з Францією, Візантією, Німеччиною, Угорщиною, Польщею, Норвегією, Швецією, за що його називали "тестем Європи".
Остаточно утвердилося християнство.
1039 р. - засновано Київську митрополію, яка підпорядковувалася Константинопольському патріарху.
1051 р. - собор руських єпископів обрав митрополітом київського церковного діяча і письменника Іларіона.
Засновано монастирі - св. Юрія, св. Ірини та Києво-Печерський монастир, які стали великими церковними і культурно-освітніми центрами.
Дбав про розвиток освіти в державі (створено школу і бібліотеку при Софійському соборі, зібрано перекладачів, які переклали на давньоруську мову багато грецьких книг).
